ФОРМУВАННЯ У ДОШКІЛЬНИКІВ ЖИТТЄВОЇ ПОЗИЦІЇ ЩОДО ВЛАСНОЇ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Дошкільна освіта в багаторівневому освітянському просторі України є вихідною ланкою в системі неперервної освіти, у становленні та розвитку особистості. Дошкільна ланка освіти є пріоритетною в єдиній національній системі неперервної освіти, оскільки досвід розвитку людства, наукові дослідження свідчать, що в дітей дошкільного віку під впливом зовнішніх обставин підсвідомо формується будова розуму й духовності. Тому на дошкільний навчальний заклад покладається відповідальність за здійснення цілеспрямованого виховання у дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я, формування у них адекватної реакції на різноманітні чинники ризику для життя.

Безпека на дитячому майданчику

Основні правила безпеки на дитячому майданчику

• Слідкуйте за тим, щоб дитина не торкалася руками обличчя, а особливо слизових оболонок. Привчайте її до того, щоб під час чхання або кашлю – прикривала рот згином ліктя. Намагайтесь уникнути тісного контакту вашої дитини з іншими дітьми.

• Варто, щоб під час прогулянок у вас завжди були з собою чиста вода, серветки, антисептичний засіб та пластир. Вдома, обов’язково ретельно вимийте руки собі та дитині теплою водою з милом, протягом 20-40 секунд.

ЗМІСТ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ, ЗРОЗУМІЛИХ ДОШКІЛЬНИКАМ, ВИМОГИ ДО ЇХ ВИБОРУ

Дошкільне дитинство є надзвичайно важливим періодом у становленні особистості. Саме в цьому віці найстрімкіше розвиваються фізичні та психічні якості дитини, формуються контури її як особистості. Саме в цей час формуються фундаментальні якості людини, основи світосприйняття, ставлення до себе та свого місця в світі. Це стає можливим завдяки інтенсивному розвитку фізіологічних та психологічних якостей дітей у цей віковий період (відбувається становлення мовленнєвої діяльності, мислення, уяви).

Саме в період дошкільного дитинства закладаються основи свідомості і самосвідомості (дитина усвідомлює суспільні цінності, починає керуватися в своїй поведінці моральними нормами). Зокрема, цей час є найсприятливішим для формування в неї першооснов національної самосвідомості (етнізація), які включають усвідомлення своєї приналежності до нації, пробудження любові та поваги до національної мови, традицій, символіки, зародження фундаментальних рис національного характеру.

На значенні дошкільного дитинства особливий акцент роблять сучасні науковці. Зокрема О. Кононко визначає цей період як час виникнення та становлення особистості, закладання її ціннісного фундаменту, формування первинних світоглядних уявлень. Дослідниця класифікує дошкільне дитинство як унікальний віковий відрізок життя, протягом якого «...дитина за допомогою дорослого, через власну індивідуальну діяльність відкриває себе саму як біопсихологічну реальність». На думку Н. Міщенка, вже «...з перших днів свого життя діти вбирають той національний і соціальний дух, який формує в них типові особистісні риси і якості, властиві своєму, а не іншому народові».

Разом з тим, необхідно зауважувати, що дитина, знаходячись на різних етапах свого вікового розвитку, по різному сприймає світ та інформацію.

За твердженням українського психолога Олени Кононко, розвиток дитини як особистості означає становлення протягом дошкільного дитинства різних форм сприйняття:

• дошкільник як суб'єкт вітального ставлення;
• дошкільник як суб'єкт предметного ставлення;
• дошкільник як суб'єкт спілкування;
• дошкільник як суб'єкт самосвідомості.

Тому це накладає на процес виховання дітей на народних традиціях певні специфічні особливості, ставить характерні вимоги до вибору форми та змісту представлення народних традицій, які були б зрозумілі дошкільникам.

Основним предметом пізнання дошкільників разом із навколишньою дійсністю є елементи національної культури, народних традицій. Формування інтересу до історії рідного краю, до його людей, до культури різних краю охоплює декілька компонентів: емоційний, когнітивний і поведінковий.

Перший з них є провідним, оскільки впродовж дошкільного дитинства емоції довгий час залишаються генетичними формами регуляції поведінки й формування інтелектуальної сфери. Чим глибше і яскравіше переживання, тим стійкіше й повніше етичні поняття, відчуття, що виникають на їхній основі. Тільки пройшовши через відчуття й емоційні переживання дитини, культура народу може стати для неї джерелом ціннісного ставлення до довкілля.

Залучення дитини до духовної й матеріальної культури народу відбувається в процесі діяльності, від характеру якої і від особливостей взаємостосунків багато в чому залежить формування особистості. Змістовна спільна діяльність дозволяє старшому дошкільнику засвоювати соціальні цінності, набувати практичного досвіду, пережити в досвіді самостійної діяльності необхідність виконання певних норм і правил. Різні види діяльності істотно впливають на становлення мотиваційно-емоційної сфери дитини, сприяють виникненню активно-дієвого, емоційного ставлення до людей, які її оточують, зокрема до представників різних національностей і до навколишньої дійсності в цілому.

З раннього дитинства малюк дістає уявлення про такі моральні норми як «добро» і «зло», «щастя», «обов'язок», «чесність» тощо. Згодом, батьки та вихователі поширюють вже набуті знання дитини про моральні норми та вчать її розуміти ці норми, впроваджувати в життя, спілкування. На допомогу вихователям приходять українські народні традиції та обряди, на основі яких дитина краще за все розуміє сутність норм моралі та поведінки. Це — українські народні казки, легенди, прислів'я та приказки, народні пісні та свята, народні ігри тощо. Тобто, все те, за допомогою чого здійснюється виховання в дитячому дошкільному закладі.

У силу того, що для дитини дошкільного віку характерна стадія казково-міфологічного ставлення до етнічного світу, сприйняття нею себе в етнічному світі формується через казково-таємничі образи, що представлені в міфах, казках, легендах, народних іграх. У процесі прилучення до народної мудрості вона переживає всі вчинки разом з «культурними героями», з якими свідомо ідентифікує себе. Отже, формування у дітей дошкільного віку самосвідомості будується переважно на основі казково-міфологічних уявлень про світ. Тому найраніше, в першу чергу, традиції прищеплюються через народну казку.

Казки виконують важливу у роль в емоційному сприйнятті традицій, звичаїв, предметів довкілля, допомагають створювати національний колорит, що збагачує образ розповідача.

Виразна розповідь або опис якогось предмета, супроводжувана співзвучною їй за характером і настроєм музикою, одночасно впливає на зоровий і слуховий аналізатори, збагачує процес сприйняття й робить пізнання глибшим. 

Необхідно створити оптимальні умови для емоційного сприйняття народних казок, здійснюючи комплексну дію на відчуття і свідомість дитини. З метою досягнення найбільшого освітнього ефекту казку використовують у поєднанні з різними видами мистецтва — малими фольклорними формами (загадки, прислів’я, приказки, народна музика, декоративно-прикладним мистецтвом (національний костюм, предмети побуту) і під час ознайомлення з найближчим оточенням: природою, містом, країною тощо.

Другим з «традиційних» факторів (у розумінні традицій як об’єкту данного дослідження), які включаються з раннього дошкільного віку є гра та іграшки. Українські народні ігри, національні іграшки вже у ранньому дитинстві формують національне світосприймання малюка.

Ознайомлення дітей з народними іграми розпочинається з попередньої розповіді про життя того народу, у чию гру будуть грати, показу предметів побуту і мистецтва. Це дозволяє сформувати уявлення про те, що в грі відображається життя народу. З метою створення емоційно-позитивного настрою використовується ігровий фольклор (лічилки, жеребкування, зачини), який дає можливість організувати дітей на об’єктивний вибір того, хто буде водити і точне виконання правил. Під час організації гри привертається увага не тільки до точності і до правильності виконання рухів і правил, але й до ролевої поведінки дитини.

Для ознайомлення з пісенною народною творчістю використовують народні пісні, частівки, колискові пісні, як регіональний компонент — сольне виконання, без музичного супроводу. Первинне ознайомлення з народною піснею супроводжується запрошенням співаків (артистів, батьків, співробітників у національних костюмах), які супроводжують своє виконання емоційною розповіддю про зміст пісень, зв’язки їх із життям народу.

Обличчя українського фольклору визначають багатогранність жанрів і досконалість форм, поетичність і вишуканий ліризм, глибока філософічність і невтримний запал. Упродовж століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став віддзеркаленням не тільки найважливіших подій в історії України, починаючи з княжої доби, а й зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви й символи, які часто приховуються під покровом християнської традиції. Завдяки фольклорній спадщині ми можемо ознайомитися з побутом далеких і близьких поколінь українців, уявити їхні свята й будні, сповнені магічних і захоплюючих обрядів. Зразки української фольклорної традиції можна згрупувати у два блоки: музично-поетичні форми (пісні, думи, приспівки тощо) і прозові (казки, легенди, анекдоти тощо). У свою чергу в рамках музично-поетичної творчості виділяють обрядовий фольклор, епічну та ліричну творчість. До обрядового фольклору зараховують календарні й родинно-обрядові пісні. До епічного — думи й історичні пісні та ліро-епічні (балади, співанки-хроніки). До ліричного — соціально-побутову й побутову лірику.

Закріплення одержаних дітьми знань про елементи культури народу і формування вміння відображати їх у практичній діяльності здійснюється в процесі ознайомлення з національним узором, вишивкою: «На гостинах у народних умільців», «Чарівний килим», «Країна чарівних знаків», «Прикраси до свята», «Моя перша вишиванка» тощо. Така етапність роботи дозволяє підвести дітей до розуміння: самобутності і своєрідності народного декоративно-прикладного мистецтва; зв’язки змісту, основних кольорів вишивки з навколишньою природою; зв’язки мистецтва з побутом і життям народу. Розпочинають із розгляду предметів одягу і складання орнаментів із готових форм. Діти дізнаються, що народні майстрині, створюючи свої узори, зверталися до природи, в якій зустрічаються рослинні, геометричні орнаменти.

Ознайомлення з творами декоративно-прикладного мистецтва збагачує дитяче сприйняття, сприяє формуванню самостійних образотворчих задумів і подальшому їхньому втіленню в діяльності. Проведення серії комплексних занять (музичних і образотворчих) сприяє формуванню уявлень про предмети декоративно-прикладного мистецтва, про казки, прислів’я і приказки, про пісні і танці.

Концепція дошкільного виховання в Україні, сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.

У розділі щодо ознайомлення дитини дошкільного віку із навколишнім світом чинно діючої Програми виховання окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину («Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина – Україна»). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну Батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам’ятки рідного краю.

Базовий компонент дошкільної освіти орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам'ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття «Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її», «Пам'ятні місця України», «Рідне місто(село)», «Вулиці нашого міста (села)», «Наш герб» та інші.

Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.

Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

У дошкільному закладі розкриття етнічної багатоманітності світу доцільно починати з ознайомлення безпосередніми методами. Передусім слід ознайомити дітей з народами, які населяють країну та сусідні держави, а також із народами, що є носіями іноземної мови, яку діти вивчають у дошкільному закладі. Дошкільників, як правило, цікавлять казки, ігри, побут інших народів; залюбки вони спілкуються з представниками різних національностей.

Засоби і методи цієї роботи традиційні: розповіді вихователя; використання творів художньої літератури; показ народних іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо; розглядання ілюстративного матеріалу (картин природи, історичних пам'яток тощо); ігрові заочні екскурсії-подорожі; узагальнюючі заняття, що підсумовують знання дітей про певну країну; листування з дошкільними закладами, зустрічі з представниками інших країн.

Вимоги до  вибору народних традицій, зрозумілих дошкільникам визначаються віковими психологічними особливостями дітей дошкільного віку і становлять:

• сприйняття й переживання творів мистецтва, грунтом якого є вербальне спілкування;

• взаємозв’язок засобів етнографічної культури з грою і між собою;

• відповідність особливостей сприйняття дітей дошкільного віку зі змістом формою та обсягом пропонованого лексичного матеріалу й засобів етнографічної культури;

• відповідність методів навчання рідної мови й засобів етнографічної культури інтересам хлопчиків і дівчаток (гендерний підхід).

Таким чином вибір та використання у виховній роботі з дошкільниками повинен враховувати найрізноманітніші фактори: вікові, психологічні, політичні, статеві, пізнавальні, розвиваючі.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ КУТОЧКІВ У ГРУПАХ ЗДО

Національний куточок у групі має бути розташований у світлому, зручному для огляду місці, бути візуально відокремленим від ігрових центрів. Експозиція національного куточка в групі не повинна бути перенавантаженою та застиглою, вона має змінюватися, поповнюватися. Важливим критерієм національного куточка є його естетичне оформлення.

ПРИРОДНИЙ ПАВЕРБАНК: ПРАКТИКИ ЕМОЦІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ З ДОВКІЛЛЯМ

 Інна Кондратець, канд. пед. наук, старша викладачка кафедри дошкільної освіти, факультет педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка

Стрес, який сьогодні переживають усі українці, як дорослі, так і малеча, висуває на передній план проблему відновлення фізичного і психологічного здоров'я. І тут неможливо переоцінити роль природи. На жаль, у наш час більшість дорослих і самі не «підживлюються» від природи, і дітям цього з різних причин не дають робити. Причини, на перший погляд, ніби й серйозні: небезпечність багатьох локацій для прогулянок, тимчасово закриті зони лісових і паркових смуг (прикрі реалії життя українців), надмірна зайнятість дорослих професійною діяльністю...

Звісно, є чимало родин, які зберігають традиції сімейних походів, вечірніх або недільних прогулянок до парку / скверу; проведення вихідних у природі (щоправда, нерідко йдеться про завзяту працю на дачі, але така вже українська ментальність – маємо непереборний потяг до «активного відпочинку»). І все ж перелічені форми сімейного дозвілля – радше про зміну формату «робота – відпочинок», аніж про спрямоване прагнення «природної підзарядки». Пропоную поглянути на природу саме з цього боку: як на своєрідний акумулятор, павербанк – потужний накопичувач і передавач енергії.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИКОРИСТАННЯ СПОРТИВНИХ ІГОР У ПРАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЗДО

Одне з основних завдань закладів дошкільної освіти ‒ фізичне виховання та розвиток дітей дошкільного віку. З урахуванням ігрової діяльності, як провідної у дошкільному віці, в практиці фізичного виховання дітей необхідно активно використовувати ігрову діяльність, а саме спортивні ігри. Використання спортивних ігор повинне бути розвивальним, раціонально організованим, домірно насиченим і не лише служити фоном для епізодичних рухових дій, а й бути стимулом, спонуканням для розгортання та активізації дитячої рухової діяльності (організованої педагогом та самостійної), оздоровлення та загального фізичного розвитку дітей дошкільного віку. У дошкільній педагогіці гра розглядається як історично сформоване соціальне явище, особливий вид діяльності дитини, де творчо, прямо або опосередковано відбиваються явища навколишньої дійсності. Ігри, в яких яскраво виявлена роль рухів, мають загальне умовне найменування «спортивних ігор».

СПОРТИВНА ГРА В СИСТЕМІ ОЗДОРОВЧОЇ ТА ВИХОВНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ

У дошкільній педагогіці гра розглядається як історично сформоване соціальне явище, особливий вид діяльності дитини, де творчо, прямо або опосередковано відбиваються явища навколишньої дійсності. Ігри, в яких яскраво виявлена роль рухів, мають загальне умовне найменування «спортивних ігор».

За останні десять років у дошкільних навчальних закладах значно підвищився інтерес до спортивних ігор (баскетбол, волейбол, теніс, бадмінтон, городки та ін.). У цих іграх, які майже завжди проводяться на свіжому повітрі, застосовуються різноманітні рухи та рухові дії. Діти виконують велику кількість стрибків, метань, ударів по м’ячу, що позитивно впливає на ріст та розвиток організму.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПОЖЕЖІ ВІД ПУСТОЩІВ ТА НЕОБЕРЕЖНОГО ПОВОДЖЕННЯ З ВОГНЕМ

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ПРАВИЛЬНІЙ ПОВЕДІНЦІ ПІД ЧАС ПОЖЕЖІ

Основи виховання дітей закладаються в дошкільному віці.

Тому протипожежна робота з дітьми повинна починатися з самого раннього дитинства ще в батьківському домі. Маленькі діти дуже допитливі. Їм хочеться все дізнатися і все випробувати. І, звичайно, в першу чергу дитину цікавлять яскраві явища і предмети, які надовго запам’ятовуються. А що може бути цікавіше вогню, з яким дитина зустрічається на кожному кроці? Мама чиркнула сірником – вогонь; папа клацнув запальничкою – знову вогонь; перша усвідомлена зустріч Нового року – і все небо палахкотить вогнями петард; навіть настінні вимикачі й розетки навколо дитини запалюють світло – вогонь. Тому батькам слід самостійно навчити своїх дітей діяти в складній ситуації.

СУПЕРГЕРОЇ БЕЗПЕКИ

Рекомендації психолога Світлани Ройз, 
як підготувати дітей до можливих надзвичайних ситуацій 
«Супергерої безпеки»

Методичка за посиланням

АБИ БУТИ В БЕЗПЕЦІ. ЯК ПІДГОТУВАТИ ДІТЕЙ ДО НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ, НЕ ЛЯКАЮЧИ

Вибух, землетрус, ДТП, витік газу, пожежа, воєнне вторгнення – це ситуації, про які зазвичай важко говорити з дітьми. Однак пояснювати їм, що робити, коли це вже сталося, – пізно.

У своєму тексті дитяча й сімейна психологиня Світлана Ройз розповідає, як безпечно говорити з дітьми про надзвичайні ситуації, щоби вони відчували себе захищеними, чому про це важливо розмовляти, з чого почати й чим відрізнятиметься розмова залежно від віку.

СУПЕРГЕРОЇ БЕЗПЕКИ

З дітьми важливо говорити про надзвичайні ситуації зокрема для того, щоб інформація, яку вони можуть отримати під час самої НС, не шокувала й не травмувала їх. Підготовка робить стрес дитини «експертним», виводить її та дорослого зі стану травматичної безпорадності та вразливості. Пояснюючи, ми протиставляємо тривозі продуктивні дії.

Розмову важливо почати, коли вся сім’я збереться разом. Можна сісти в коло, щоб усі бачили одне одного й були включені в розмову, а увага рівномірно розподілялася між усіма членами сім’ї.

Найперше дорослі мають наголосити, що говорять про безпеку не тому, що має статися щось небезпечне, а щоби «натренувати «м’яз безпеки»». Це треба, щоби відчувати свою силу в будь-якій складній ситуації й почуватися захищеними.

Важливо, щоби дорослі говорили спокійно та повільно, спостерігаючи, як змінюються поза та реакції дітей. Дітей молодшого віку краще обіймати чи тримати за руку. Також треба дати можливість дітям якось відреагувати на сказане.

Щоби розмова не лякала, можна призначити дітей «супергероями безпеки». Так, важливо розповісти про своє дитинство. Мовляв, коли ви, дорослі, були дітьми, то ще не були «супергероями безпеки». Ви переживали складний досвід небезпеки, впоралися з ним, але не були готові, ніколи не тренувалися й не знали, як діяти в таких ситуаціях. Тому витратили важливий час та сили. Втім, впоралися б легше, якби знали деякі правила. Ви дуже сподіваєтеся, що ці знання дітям ніколи не знадобляться, але всі супергерої мають це знати.

Далі треба легітимізувати страх дитини і сказати: «Мені іноді буває страшно, коли я бачу в мультфільмах і кіно пожежу або коли думаю про землетрус. Тобто, коли я думаю про те, що щось може нам загрожувати.

БІЛЯ ДЖЕРЕЛ ДИТЯЧОЇ ГІДНОСТІ: АКЦЕНТИ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

Олена Кононко: завідувач кафедри дошкільної освіти Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, д-р психол. наук, професор

Сьогодні, чим ми не займалися б, кожного з нас не полишають думки про війну в Україні та пов’язані з нею події. Ми щодня дякуємо ЗСУ, які боронять нашу державу не лише зброєю, а й своїм професіоналізмом, любов’ю до рідної землі та сім’ї, силою волі та почуттям власної гідності. Так, саме почуття гідності, самовартісності й честі не дає українцям відступити, віддати на поругу нелюдяному ворогу рідні домівки, принижувати нас, зламати нам душу.

Раніше, щоб привернути увагу дитини до людських чеснот, педагоги вигадували різних супергероїв – жителів казкових країн, міфічних діячів далекого минулого чи фантастичного майбутнього. Нині, у цей складний для країни час, дитина 5-7 років бачить героїчні вчинки звичайних людей: воїнів-переможців, сміливих і гордих пересічних співвітчизників і навіть однолітків, які допомагають збирати кошти на військове спорядження, опікуються молодшими сестрами та братами, беруть із собою в бомбосховища та евакуаційні поїзди домашніх улюбленців тощо. На тлі цих подій набуває особливої актуальності питання виховання основ гідності вже з дошкільного віку.

ЩО ОЗНАЧАЄ БУТИ ГІДНИМ

Чи всі ми розуміємо, про що йдеться, коли говоримо «бути гідним»? Словники дають цьому поняттю вкрай схематичні та здебільшого тавтологічні визначення. Незрозуміло, які показники гідності вирішальні, а які – другорядні. Тож перш ніж говорити про гідність з дітьми, поміркуємо що означає це поняття.

 У психолого-педагогічній літературі гідність зазвичай трактують як одне з нематеріальних благ, що належать людині від народження, а саме розуміння того, що кожна людина – особистість, яка заслуговує на повагу до себе. Тобто «бути гідним» означає проявляти повагу як до себе, так і до інших.

Гідна людина свідома, виважена, впевнена в собі, рішуча, розсудлива, самостійна; відповідає за власні рішення та вибір; орієнтується на загальноприйняті моральні правила та норми; вдається до соціально прийнятних способів дій та поведінки.

ОТРУЙНІ РОСЛИНИ ТА ГРИБИ

Методичні рекомендації щодо профілактики отруєння грибами та  отруйними рослинами

Збір грибів у наших лісах починається ранньою весною і закінчується пізньої осені, плодоносять гриби хвилями в залежності від погодних умов. Цікаво і дуже корисно збирати гриби, довгі прогулянки лісом, позитивні емоції – це насамперед відмінний відпочинок. Але найголовніше правило: перш ніж іти в ліс за грибами, необхідно ретельно вивчити ознаки різних видів грибів, щоб зуміти відрізнити справжні їстівні лісові гриби від отруйних. Лісові гриби дуже корисні для людини, в них містяться білки, жири, цукри і багато вітамінів. За твердженням медиків, вони покращують обмін речовин і зміцнюють нервову систему. Грибами також харчуються багато тварин, що живуть у лісах.

Збирання грибів – не лише відпочинок, а й напружена праця, під час якої потрібно бути зосередженим та уважним. Міністерство охорони здоров’я України повідомляє, що останнім часом в Україні почастішали випадки отруєння грибами. Аналіз випадків отруєнь грибами в Україні свідчить, що більшість отруєнь обумовлені вживанням пластинчатих отруйних грибів (насамперед, блідої поганки), які помилково сприймаються за їстівні печериці та сироїжки. Отруєння також можуть спричинити їстівні гриби, які не пройшли належної термічної обробки або виросли на забруднених територіях чи уздовж швидкісних трас.

Нерідко отруюються грибами, які більшість досвідчених грибників спокійно кладуть до кошиків. Помилитися ж вони можуть, якщо збирають дуже молоді плодові тіла, коли ще не проявилися морфологічні ознаки. Немало випадків, коли хворі потрапляли до лікарень після споживання голубінок, глив, сироїжок, синяків, парасольок тощо.

ОТРУЙНІ ГРИБИ

Бліда поганка – найпоширеніший отруйний гриб, який маскуючись то під печерицю, то під сироїжку, може потрапляти у корзину недосвідченого грибника. В усьому світі щороку від отруєнь блідою поганкою помирають сотні людей. Така висока смертність пояснюється надзвичайною токсичністю отрути, котра входить до складу цих грибів. Бліда поганка росте в листяних і хвойних лісах. Шапка майже плоска, зеленувата або жовтувата. Нагадує печериці і сироїжки. Але на відміну від перших – шапка зі споду бліда, а не рожева чи світло-коричнева; від других – має широке, немов повисле кільце на блідо-плямистій ніжці. Тонка ніжка закінчується потовщенням біля кореня.

АРТОСВІТА

АРТОСВІТА ДОШКІЛЬНИКІВ: ТЕХНОЛОГІЯ ОБРАЗОТВОРЕННЯ В ДІЇ

Половіна Олена Анатоліївна, доцент, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри дошкільної освіти Педагогічного інституту Київського університету  імені Бориса Грінченка, м. Київ

Метою артосвіти дітей дошкільного віку є залучення дитини до мистецької діяльності. Одним із альтернативних шляхів є застосування технології образотворення, яка пропонує акцентувати увагу на створенні умов для розвитку художньо-творчих здібностей дитини, формуванні здатності до самовираження в мистецькій діяльності, пріоритеті розвитку почуттєвої сфери. Сучасна артосвіта орієнтована на: формування базових якостей особистості, таких як довільність, самостійність і відповідальність, креативність, ініціативність, свобода поведінки і безпечність, самоставлення; розвиток емоційного інтелекту й естетичного смаку дітей раннього та дошкільного віку; створення дорослими умов для розвитку уяви, вільного експериментування із зображувальними матеріалами; пошук дитиною власного шляху образотворення та передачі вражень від довкілля в різних видах мистецької діяльності. Технологія образотворення орієнтована на розвиток емоційної сфери та життєвої компетентності, передбачає ініціативність дітей та апелювання до власних бажань у виборі матеріалів і технік створення образу.

АЛГОРИТМ МИСТЕЦЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ПЕДАГОГА Й ДІТЕЙ ПІД ЧАС ХУДОЖНЬО-ПРОДУКТИВНОГО ОБРАЗОТВОРЕННЯ

Як провести заняття з художньо-продуктивного образотворення, аби зацікавити та надихнути малюванням усіх дошкільників, незалежно від віку й рівня підготовки? Для дітей відкриваються «образотворчі» властивості навколишніх предметів: вода тече і залишає «струмочки» й патьоки, їжа – кольорові плями на скатертині, одязі тощо. Тож як матеріал для малювання дитина може використовувати буквально все.

Стереотип, що навчати дитину малювати потрібно лише пензликами (фломастерами, фарбами), лише заважає дорослим розвивати її творче начало.

Людина на початку свого розвитку робила наскельні розписи за допомогою різних матеріалів, здійснюючи перші спроби виразити свої враження, зафіксувати спогади тощо.

Так само дитина, для якої все на світі є новим і непізнаним, охоче використовує так звані нетрадиційні техніки малювання. Зрозуміло, що це «доросле» визначення, адже для дитини ще немає жодних правил – вона просто досліджує і використовує властивості різних матеріалів. Так відбувається становлення її творчого потенціалу.

СТРЕС У ДОШКІЛЬНИКІВ

Стрес у дошкільників. Як допомогти дошкільнику впоратися зі стресом

Стрес може відчувати будь-яка людина, в тому числі й діти. Стрес у дитини – це специфічний стан, при якому спостерігається підвищене емоційне напруження унаслідок інтелектуальних і емоційних перевантажень.

Проблемою є те, що розпізнати стрес у дитини буває досить складно, оскільки малюк не завжди розуміє і може висловити те, що з ним відбувається.

Причини стресу в дошкільників

Стрес – це реакція людини на складні ситуації в школі, на роботі, у взаєминах із друзями, родиною тощо. У дошкільнят прояви стресу нерідко виникають із низки причин.

1. Розлука з батьками. Маленькі діти, коли їх уперше приводять у дитячий садок, відчувають занепокоєння і стрес через страх розлуки з батьками. Коли дитині самотужки, без звичної для неї підтримки доводиться досліджувати соціальне оточення, це може викликати в неї страх і занепокоєння.

2. Соціальний тиск. Зазвичай його відчувають діти старшого віку, але іноді й дошкільнятам ведеться нелегко, скажімо, коли вони змушені пристосовуватися до нової ситуації (наприклад, у дитячому садку). Діти стають сором'язливими й замкнутими.

3. Домашня атмосфера. Атмосфера в родині суттєво впливає на поведінку і звички дитини. Діти, які стають свідками частих конфліктів у сім'ї, розлучення батьків або смерті когось із близьких, нерідко страждають від стресу.

4. Інші чинники. Стрес у дошкільнят може виникати через тривожні повідомлення в новинах, хвороби, фінансові проблеми в родині, брак батьківської підтримки тощо. Дослідження також свідчать, що причиною стресу в дошкільнят може бути хронічний стрес, який переживають їхні батьки, особливо матір.

ЯК ЗБЕРЕГТИ СПОКІЙ ТА ДБАТИ ПРО ФІЗИЧНЕ ЗДОРОВ'Я В УМОВАХ ВІЙНИ

«Пережити війну» ‒ це те, що нам ще треба буде зробити. А ось те, що з нами відбувається зараз ‒ «життя у війні». Як цьому дати раду – справді велике питання. То як нам продовжувати нормально функціонувати, якщо накриває відчуття, що опускаються руки?

Ви відчуваєте, як у вас усередині накопичилася втома – і в кожного різні причини. Хтось відчуває безсилля, бо не може ні на що вплинути, навіть якщо віддає багато енергії й праці на добрі справи. Ніхто нас не навчав, як поводитись в таких ситуаціях, багато хто зараз  емоційно виснажений і розгублений.

Що важливо пам’ятати: психіка має дуже великий потенціал самовідновлення і запас міцності. Навіть зважаючи на те, в якій ситуації ми опинилися. Кожен із нас ставить  собі запитання: «Чи залишусь я нормальною людиною після всього?» Відповідь і для мене, і для вас – ствердна. Так, залишимось. Це питання глибоко досліджували ізраїльські психіатри й психологи. Маємо два варіанти:

• Допомогти собі відновитись, дбаючи про психічне здоров’я щодня.
• Загнати себе в кут, розкачувати психіку безжально і так, що доведеться її відновлювати з допомогою спеціалістів і медикаментів.

Що допоможе зберегти спокій та подбати про психічне здоров’я в умовах війни?

ТЕАТР І ТЕАТРАЛІЗОВАНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ПРАКТИЦІ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ

Підвищення ефективності корекційної роботи з дітьми з 

фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення (ФФНМ) – одне з головних завдань, що стоять перед вчителями-логопедами і психологами дошкільних навчальних закладів. 

Сучасні спеціалісти в пошуках ефективних засобів корекції все більше орієнтуються на використання різних видів мистецтва. За останні роки виріс інтерес до механізму впливу мистецтва на дитину з ФФНМ. Психокорекційна програма, побудована на різноманітних видах мистецтва, може здійснити значний корекційний вплив, комплексно діючи на дітей.

Для вирішення комплексу психокорекційних завдань головним методичним засобом було обрано театральну діяльність.

Впровадження в практику роботи даного напрямку є надзвичайно перспективним.

Дитина з ФФНМ, засвоюючи свою роль в казці, потрапляючи в конкретне казкове середовище, виявляє активність і зацікавленість до участі в театралізованій діяльності, стає впевненою у правильній вимові звуків.

Рання інтервенція в психічний розвиток дитини засобів театралізованої діяльності є етично обумовленою і правильною.

Театральне мистецтво таке близьке й зрозуміле дітям – адже в його основі лежить гра, найголовніша річ для малюка.

НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ЧЕРЕЗ КЕРОВАНІ ТА ВІЛЬНІ ІГРИ

«Щоб стати фасилітатором гри, потрібна практика та сміливість. Фасилітатори повинні розуміти важливість гри у дошкільному віці, відчувати натхнення та можливість організувати ігрову діяльність з дітьми, орієнтуючись на процес, а не на результат. Бути дизайнером та моделювати ігрову діяльність з дітьми, а не давати готові рішення. Така взаємодія має бути прикладом і слугувати основою для наслідування та інновацій. Поєднання професійних знань, умінь, впевненості та віри у силу гри є ключем до успішної фасилітації»

 Кім Фаулдс,

Sesame Workshop

ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ДЛЯ РОЗВИТКУ ТА НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

У грі багато можливостей для навчання 

Сьогоднішні діти – це майбутні лідери, винахідники, науковці, митці, вихователі та педагоги. Дитина, яка зараз грається цеглинками на підлозі, може бути дитиною, яка пізніше вилікує рак, побудує сонячну панель, яка буде продукувати енергію, або навчатиме дітей, які будуть наступним поколінням новаторів. Питання в тому, як створити навчальне середовище, яке дозволить дітям реалізувати свій потенціал. Дитина, яка займається скелелазінням або біжить по полю, розвиває фізичні навички та здатність оцінювати ризики. Діти, які грають у сім’ю, навчаються соціальної взаємодії та емоційного саморегулювання. Під час гри у магазин діти тренують математичні здібності, а гра у слова – це можливість практикувати свою грамотність.

Дослідження, присвячені навчанню дітей через гру, набирають популярності, сприяють новим та таким необхідним знанням з лабораторних, міжкультурних та довготривалих досліджень. Дослідження показують, що діти, здатні до взаємодії з іншими дітьми, включаючи вільну гру з однолітками, також демонструють більший самоконтроль. Коли йдеться про отримання академічних знань, наприклад, що таке трикутник, лабораторні дослідження виявили, що маленькі діти отримують краще розуміння у грі, яку фасилітують дорослі, ніж з простих пояснень або маніпуляцій з вирізаними фігурами. Цей висновок відповідає також попередньому метааналізу більш ніж 160 досліджень щодо того, що робить ігрову діяльність ефективною. Хоча ігровий досвід дає величезні можливості для навчання, дітям потрібна взаємодія з однолітками та дорослими для того, щоб таке навчання відбувалося.

Гра – це природний спосіб взаємодії з дитиною. Гра включає в себе потужні характеристики, що сприяють навчанню дітей і їхньому активному включенню, можливості випробовувати нові ідеї та взаємодіяти з іншими.

ВЗАЄМОДІЯ ПЕДАГОГІВ З БАТЬКАМИ ВИХОВАНЦІВ ДНЗ У СИСТЕМІ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Для успішної реалізації інклюзивних програм у дошкільних навчальних закладах надзвичайно важлива ефективна співпраця педагогів і родин дітей з особливими потребами.

Коли дитина з вадами психофізичного розвитку починає відвідувати звичайну групу дошкільного навчального закладу, вона реалізує своє право на отримання якісної освіти за місцем проживання. Батьки відчувають полегшення, адже дитина отримує шанс на повноцінне, активне життя. Залучення їх до планування та організації освітнього процесу, розроблення індивідуальних освітніх планів для дітей дає батькам змогу відчути себе повноправними членами команди, яка спрямовує свою діяльність на створення умов для розвитку їхньої дитини, прагне досягти успіхів у складній справі адаптації дитини з особливими освітніми потребами до повноцінного життя в суспільстві.