ПРИРОДНИЙ ПАВЕРБАНК: ПРАКТИКИ ЕМОЦІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ З ДОВКІЛЛЯМ

 Інна Кондратець, канд. пед. наук, старша викладачка кафедри дошкільної освіти, факультет педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка

Стрес, який сьогодні переживають усі українці, як дорослі, так і малеча, висуває на передній план проблему відновлення фізичного і психологічного здоров'я. І тут неможливо переоцінити роль природи. На жаль, у наш час більшість дорослих і самі не «підживлюються» від природи, і дітям цього з різних причин не дають робити. Причини, на перший погляд, ніби й серйозні: небезпечність багатьох локацій для прогулянок, тимчасово закриті зони лісових і паркових смуг (прикрі реалії життя українців), надмірна зайнятість дорослих професійною діяльністю...

Звісно, є чимало родин, які зберігають традиції сімейних походів, вечірніх або недільних прогулянок до парку / скверу; проведення вихідних у природі (щоправда, нерідко йдеться про завзяту працю на дачі, але така вже українська ментальність – маємо непереборний потяг до «активного відпочинку»). І все ж перелічені форми сімейного дозвілля – радше про зміну формату «робота – відпочинок», аніж про спрямоване прагнення «природної підзарядки». Пропоную поглянути на природу саме з цього боку: як на своєрідний акумулятор, павербанк – потужний накопичувач і передавач енергії.

ВЗАЄМОДІЯ З ПРИРОДОЮ:

БЕЗПОСЕРЕДНЯ Й ОПОСЕРЕДКОВАНА

Цілющий вплив природи на фізичне та психічне здоров'я людини здійснюється у два способи: безпосередньо й опосередковано. Скажете, це неможливо – спілкуватися з природою опосередковано? Далі ви переконаєтесь, що й такий формат цілком дієвий. Та спершу розглянемо більш зрозумілий.

Безпосередній спосіб взаємодії

Цей спосіб взаємодії з природою для нас звичний, хоча за останні роки ми могли й призабути деякі його форми. Тож відновлюємо в пам'яті разом:

§  прогулянки;

§  хвилинки милування;

§  спостереження в природі;

§  праця в природі тощо.

У дошкільному просторі, крім вищезгаданих форм, використовуються:

§  ігри природничоï тематики;

§  подорожі «екологічними стежинами»;

§  цільові прогулянки;

§  ведення календаря природи / щоденника спостережень у природі тощо.

Безпосередній спосіб взаємодії дає змогу дорослим і дітям: бачити зміни в житті природних об'єктів; закріплювати й удосконалювати власні знання та уявлення про природне довкілля; проводити аналогії між природними об'єктами і життям людини, між реальним природним світом і його відображенням у мистецьких творах тощо.

Опосередкований спосіб взаємодії

Бувають дні, коли безпосередній контакт із природою через погодні умови або в силу обставин неможливий. Тоді перебування в природному просторі можна тимчасово замінити на «віртуальні», символічні зустрічі з природою. Наведемо приклади таких форм взаємодії.

§  Спостереження за погодою і природними об'єктами з вікна. Так, при цьому ми не отримуємо вражень від нюхального і кінестетичного каналів, але задіюємо візуальний та аудіальний (якщо відчинити вікно).

§  Читання художніх творів, у яких яскраво розкривається світ природи. Дітей варто ознайомити з творами зі збірки В. Сухомлинського «Казки під голубим небом», казками й оповіданнями про природу талановитих сучасних письменниць М. Пономаренко і Г. Бєлєнької, матеріалами проєкту «Живі письменники. Дошкілля» та ін. Дорослим радимо прочитати такі твори, як: «Горянин», «Діти папороті», «Різнотрав'я», «Чарунки днів» та ін. М. Дочинця; «Природа всіх речей» Е. Ґілберт; балада «Вільшаний король» Й. Гете; новела «Битва» й оповідання «Природа» О. Кобилянської; оповідання «Ялинка», «Intermezzo» М. Коцюбинського; драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки; поема-казка «Крило» Б. Олійника; поезії Б.-І. Антонича та І. Драча тощо).

§  Сторітелінг: оповідки дорослого про прогулянки й спостереження в природі, взаємодію з природними об'єктами.

§  Слухання звуків природи, музичних п'єс, у яких вони відтворюються, розглядання світлин, картин та перегляд відео з різними пейзажами.

Такі засоби, безперечно, стануть потужною мотивацією до прогулянок у природу, активної взаємодії з її об'єктами і переживання захопливих моментів співзвучності з нею.

Важливо перейти від традиційних патернів, які перестали працювати, на кшталт «виховувати любов до природи», «учити турбуватися про братів наших менших», до прищеплення почуття вдячності до природи, а також формування любові-емпатії, любові-співчуття.

ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ ЕМОЦІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ З ПРИРОДОЮ

Природа зазвичай викликає в дітей масу різноманітних емоцій. Завдання дорослих – підтримувати цей вогонь запалу, здивування й захоплення, а не гасити його «водою» свого прагматизму («Ходімо швидше, ніколи розглядати»; «Не йди туди, забруднишшся»; «Не чіпай, укусить») чи «освітнього тоталітаризму» («Як називається кущик?»; «Підійдіть усі до мене, я розповім казку про квітку»; «Хто знає вірші про сонечко? Розкажіть»; «Знайдіть на майданчику дерева, назва яких починається зі звука [к]»).

Варто відтворювати форми взаємодії з дітьми під час прогулянок, аби наголосити, що все добре в міру, і формування знань та відповідних навичок у спілкуванні з природою не більш важливе, ніж емоційний складник.

Якщо проґавимо момент і не закладемо підвалини емоційної та чуттєвої культури дітей, у школі може бути вже пізно – вони втратять здатність милуватися красою, бачити й відчувати її, відкрито висловлювати свої емоції та ділитися враженнями.

Отже, які форми роботи допоможуть забезпечити повноцінне емоційне спілкування з природою?

Практикум «Усміхаємося світові»

Дорослий показує приклад щоденного акту «дарування усмішки» природним об'єктам. Можна використовувати лише невербальнi засоби (міміка, жести) або супроводжувати їх словами («Привіт, деревце!»; «Доброго ранку, квіточки! Як поживаете?», «Вітаємо, пане клене!» тощо).

Діти разом із дорослим придумують слоган, який мотивує, заохочує усміхатися не тільки до природних об'єктів, а й одне до одного. Можна придумати власні віршовані рядки або скористатися традиційними прислів'ями чи приказками.

Етюди

Дітям варто пропонувати відчути себе частиною довкілля і перевтілюватися в різні образи. У пригоді стають медитативні вправи – діти уявляють себе різними природними об'єктами, намагаються «відчути їх із середини» («Небо», «Сонечко», «Квітка» та ін.); психогімнастичні та пантомімічні вправи та етюди («Я – дерево» тощо).

Хвилинки милування

Дорослий пояснює значення слова «милуватися»: захоплено споглядати, пестити очима чи серцем, зачаровуватися; часто сам уживає ці слова в процесі спостереження за природними об'єктами («Я милуюся квітами»; «Я милуюся жовтими листочками на клені») і в побуті («Ця картина на стіні милує око»; «Я милуюся тим, як гарно сьогодні сервіровані наші столи / як ти будуєш фортецю / як ви гарно граєтесь / як ви допомагаєте одне одному»), подаючи приклад побудови речень. Лише коли діти осягнуть сенс слова, вони стають здатними до усвідомленого милування.

Дорослий показує приклад мовчазного милування: положення тіла, міміка, очі свідчать про уявний німий діалог з об'єктом, передають почуття вдячності за красу, відвертого захоплення, радості від зустрічі з красою, причетності до неї. Варто спонукати малечу до рефлексії обміну враженнями. Спершу мають висловитись діти, а потім обов'язкова щира і грамотна рефлексія дорослого («Милуючись вербою, я ніби почула від неї розповідь про те, як вона любить, коли вітер гойдає її віти, як сонечко зігріває її листочки, а дощик напуває їх і робить лискучими та гарними. І я подумки сказала їй, що вона дуже ошатна й миловидна. А ще пообіцяла, що намалюю її»; «Мої очі милувалися блакитним небом. Не було жодних думок. Я просто дивилася на нього і ніби пила оту блакить, наповнюючись чимось великим»). Поетичний стиль таких відвертих дорослих рефлексій, упевнена, буде близький дітям.

Попри переконання деяких педагогів у недоцільності використання рефлексії в дошкіллі, вважаємо, що підґрунтя маємо закладати вже зараз, позаяк рефлексія дзеркало, у якому малюк бачить себе, усвідомлює свою неповторність і особливість, це інструмент для вивчення власних емоційних реакцій, поведінкових проявів і ставлення до себе оточення.

Рефлексійний практикум «Спогади»

Дорослий показує приклад проведення аналогії між природним об'єктом у сьогоденні й у минулому («Таку само гарну калину я пам'ятаю з дитинства – мій батько посадив її на подвір'ї»). Такі порівняння надають особливого емоційного забарвлення сприйняттю, розвивають у дітей спостережливістьвість, увагу та прихильність до певних природних об’єктів.

Дорослий підказує дітям, як можна порівнювати об'єкти, розташовані в різних місцях («Які різні ялинки в нас на майданчику і в головному парку міста! Хто помітив відмінність? Як ви почуваєтеся біля однієї й біля іншої?»).

Фокус уваги завжди має бути на досвіді дітей, їхніх емоціях і відчуттях, проживанні ними моментів взаємодії з природою.

Дорослий забезпечує збереження в дитячій пам'яті ланцюжка спостережень за змінами певного об'єкта: за допомогою нагадувань, щоденників спостережень, малюнків тощо («А пам'ятаєте, якою наша вербичка була навесні / місяць тому / тиждень тому?», «Пригадаймо разом, що зовсім нещодавно росло на нашому городі»).

Бесіди з різними типами запитань

Репродуктивні запитання відтворюють певну інформацію, зміст літературного тексту, діяльності тощо («Що ми робили сьогодні?»; «Про кого розповідає ця казка?»; «Які ви знаєте назви декоративних квітів?»).

Евристично-пошукові передбачають аналіз і синтез причинно-наслідкових зв'язків, пошук шляхів розв'язання певних проблем («Що було раніше? Що буде потім?»; «Чим можна пояснити такі зміни?»; «Як можна допомогти персонажу?»).

Творчі покликані пробудити уяву і фантазію дітей у певному контексті («Якби ти був чарівником / була чарівницею, якби ти допоміг / допомогла пташкам узимку?»; «Якби в тебе була чарівна паличка, що б ми зробив / зробила, аби виправити ситуацію?»).

Рефлексійні запитання стосуються емоцій і вражень; спрямовані на аналіз та оцінювання процесу й результату діяльності, порівняння з наявним життєвим досвідом.

Пропонуємо власну класифікація рефлексійних запитань. Кожне з них може стати мінівправою чи етюдом, пов'язаним із взаємодією з природою.

Рефлексійні запитання-мотиватори

s  Що сьогодні приготувала для мене природа?

s  Чим природа порадує мене сьогодні?

s  Чим мене здивує нині моя рідна верба?

s  Що я почую від пташок під час прогулянки?

s  Яку радість я зможу подарувати природі сьогодні?

s  Яку добру справу я можу зробити для природи?

Важливо донести до дітей думку, що усмішка, переживання й слова вдячності, почуття задоволення і захвату теж можуть бути добрими справами (якщо немає змоги виконати тут і тепер реальну дію, наприклад, підгорнути листя до стовбура дерева на зиму, підгодувати качок, повісити годівничку та ін., варто «надати психологічну допомогу» природі).

Узагальнювальні рефлексійні запитання (пострефлексія)

s Що ти відчував / відчувала сьогодні, коли спілкувався/спілкувалася з природою?

s  Яку силу ти сьогодні отримав / отримала від природи?

s  Чим ти зміг / змогла поділитися з природою?

s  За що ти сьогодні подякував / подякувала природі?

s  Які емоцiï ти сьогодні відчув / відчула, милуючись природою (інтерес, захват, здивування, збентеження, зачарованість, натхнення, смуток, прикрість, жалість, любов)?

Текст запитань можна й треба коригувати залежно від віку дітей, рівня їхньої підготовленості, ситуації та етапності спостережень у природі.

Вправа «Заземлення: 5 векторів»

Дорослий розповідає дітям, що в житті трапляються моменти, коли емоції «накривають з головою», і для відновлення рівноваги треба виконати 5 дій:

s  «зачепитися очима» за якийсь об'єкт (візуальний канал);

s  почути конкретний звук й усвідомити почуте; якщо немає таких об'єктів, самим видати звук (аудіальний (слуховий) канал);

s  торкнутися рукою до чогось чи когось (кінестетичний (тактильний) канал);

s  відчути певний запах (нюховий канал);

s  скуштувати щось, зосередитись на смаку (смаковий канал).

Дорослий показує, як можна «заземлитися»: наприклад, подивитися по-особливому на квітучу акацію, покласти руку на її стовбур, вдихнути запах її квітів, послухати, як шелестить вітер у її вітах або метушаться бджоли в її квітках. Після «акту заземлення» дорослий пропонує обмінятися враженнями і почуттями.

Вправа «Королівська хода»

Дорослий розповідає, що зберегти або відновити баланс зазвичай допомагає «королівська хода», яка дає можливість бути обережним до всіх мешканців царства природи і не «розплескати» силу, яку можна отримати від довкілля.

Показує приклад «королівської ходи»: крокує дуже повільно, ставлячи ноги одну перед одною (за аналогією з ходінням по канату). Разом з дітьми мовчки проходять певну відстань, прислухаючись як до звуків природи, так і до власних відчуттів.

Те, що діти спочатку сприйматимуть як гру, згодом стане ефективним засобом відновлення емоційної рівноваги.

Доцільні також ходіння босоніж по землі, по росі; використання природних об'єктів для рухливих і спортивних ігор; дихальні вправи; вправа «Пальмінг» (із ранковим сонцем) тощо.

Артпрактика «Скульптура моєï сили»

Дорослий нагадує дітям, що таке скульптура, особливості її будови. Потім важливо проговорити, коли діти почуваються сильними (не тільки фізично, а й психологічно, емоційно), і запропонувати створити скульптури своєї сили з природних матеріалів, які вони назбирали на прогулянці.

Рефлексійні запитання

s  Як ти назвеш свою роботу?

s  Як у ній відображена твоя сила?

s  Які емоції ти відчував/відчувала у процесі роботи?

s  Які почуття викликає в тебе твоя скульптура?

s  У яких ситуаціях тобі знадобляться сила та енергія?

Сподіваюся, що ці міркування й запропоновані практики спонукають багатьох педагогів і батьків змінити вектор звичного сприйняття природи і допоможуть віднайти джерела поповнення власних ресурсів у ці складні часи.

Джерело: Журнал «Дошкільне виховання». ‒ 2023. ‒ № 1