ЗМІСТ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ, ЗРОЗУМІЛИХ ДОШКІЛЬНИКАМ, ВИМОГИ ДО ЇХ ВИБОРУ

Дошкільне дитинство є надзвичайно важливим періодом у становленні особистості. Саме в цьому віці найстрімкіше розвиваються фізичні та психічні якості дитини, формуються контури її як особистості. Саме в цей час формуються фундаментальні якості людини, основи світосприйняття, ставлення до себе та свого місця в світі. Це стає можливим завдяки інтенсивному розвитку фізіологічних та психологічних якостей дітей у цей віковий період (відбувається становлення мовленнєвої діяльності, мислення, уяви).

Саме в період дошкільного дитинства закладаються основи свідомості і самосвідомості (дитина усвідомлює суспільні цінності, починає керуватися в своїй поведінці моральними нормами). Зокрема, цей час є найсприятливішим для формування в неї першооснов національної самосвідомості (етнізація), які включають усвідомлення своєї приналежності до нації, пробудження любові та поваги до національної мови, традицій, символіки, зародження фундаментальних рис національного характеру.

На значенні дошкільного дитинства особливий акцент роблять сучасні науковці. Зокрема О. Кононко визначає цей період як час виникнення та становлення особистості, закладання її ціннісного фундаменту, формування первинних світоглядних уявлень. Дослідниця класифікує дошкільне дитинство як унікальний віковий відрізок життя, протягом якого «...дитина за допомогою дорослого, через власну індивідуальну діяльність відкриває себе саму як біопсихологічну реальність». На думку Н. Міщенка, вже «...з перших днів свого життя діти вбирають той національний і соціальний дух, який формує в них типові особистісні риси і якості, властиві своєму, а не іншому народові».

Разом з тим, необхідно зауважувати, що дитина, знаходячись на різних етапах свого вікового розвитку, по різному сприймає світ та інформацію.

За твердженням українського психолога Олени Кононко, розвиток дитини як особистості означає становлення протягом дошкільного дитинства різних форм сприйняття:

• дошкільник як суб'єкт вітального ставлення;
• дошкільник як суб'єкт предметного ставлення;
• дошкільник як суб'єкт спілкування;
• дошкільник як суб'єкт самосвідомості.

Тому це накладає на процес виховання дітей на народних традиціях певні специфічні особливості, ставить характерні вимоги до вибору форми та змісту представлення народних традицій, які були б зрозумілі дошкільникам.

Основним предметом пізнання дошкільників разом із навколишньою дійсністю є елементи національної культури, народних традицій. Формування інтересу до історії рідного краю, до його людей, до культури різних краю охоплює декілька компонентів: емоційний, когнітивний і поведінковий.

Перший з них є провідним, оскільки впродовж дошкільного дитинства емоції довгий час залишаються генетичними формами регуляції поведінки й формування інтелектуальної сфери. Чим глибше і яскравіше переживання, тим стійкіше й повніше етичні поняття, відчуття, що виникають на їхній основі. Тільки пройшовши через відчуття й емоційні переживання дитини, культура народу може стати для неї джерелом ціннісного ставлення до довкілля.

Залучення дитини до духовної й матеріальної культури народу відбувається в процесі діяльності, від характеру якої і від особливостей взаємостосунків багато в чому залежить формування особистості. Змістовна спільна діяльність дозволяє старшому дошкільнику засвоювати соціальні цінності, набувати практичного досвіду, пережити в досвіді самостійної діяльності необхідність виконання певних норм і правил. Різні види діяльності істотно впливають на становлення мотиваційно-емоційної сфери дитини, сприяють виникненню активно-дієвого, емоційного ставлення до людей, які її оточують, зокрема до представників різних національностей і до навколишньої дійсності в цілому.

З раннього дитинства малюк дістає уявлення про такі моральні норми як «добро» і «зло», «щастя», «обов'язок», «чесність» тощо. Згодом, батьки та вихователі поширюють вже набуті знання дитини про моральні норми та вчать її розуміти ці норми, впроваджувати в життя, спілкування. На допомогу вихователям приходять українські народні традиції та обряди, на основі яких дитина краще за все розуміє сутність норм моралі та поведінки. Це — українські народні казки, легенди, прислів'я та приказки, народні пісні та свята, народні ігри тощо. Тобто, все те, за допомогою чого здійснюється виховання в дитячому дошкільному закладі.

У силу того, що для дитини дошкільного віку характерна стадія казково-міфологічного ставлення до етнічного світу, сприйняття нею себе в етнічному світі формується через казково-таємничі образи, що представлені в міфах, казках, легендах, народних іграх. У процесі прилучення до народної мудрості вона переживає всі вчинки разом з «культурними героями», з якими свідомо ідентифікує себе. Отже, формування у дітей дошкільного віку самосвідомості будується переважно на основі казково-міфологічних уявлень про світ. Тому найраніше, в першу чергу, традиції прищеплюються через народну казку.

Казки виконують важливу у роль в емоційному сприйнятті традицій, звичаїв, предметів довкілля, допомагають створювати національний колорит, що збагачує образ розповідача.

Виразна розповідь або опис якогось предмета, супроводжувана співзвучною їй за характером і настроєм музикою, одночасно впливає на зоровий і слуховий аналізатори, збагачує процес сприйняття й робить пізнання глибшим. 

Необхідно створити оптимальні умови для емоційного сприйняття народних казок, здійснюючи комплексну дію на відчуття і свідомість дитини. З метою досягнення найбільшого освітнього ефекту казку використовують у поєднанні з різними видами мистецтва — малими фольклорними формами (загадки, прислів’я, приказки, народна музика, декоративно-прикладним мистецтвом (національний костюм, предмети побуту) і під час ознайомлення з найближчим оточенням: природою, містом, країною тощо.

Другим з «традиційних» факторів (у розумінні традицій як об’єкту данного дослідження), які включаються з раннього дошкільного віку є гра та іграшки. Українські народні ігри, національні іграшки вже у ранньому дитинстві формують національне світосприймання малюка.

Ознайомлення дітей з народними іграми розпочинається з попередньої розповіді про життя того народу, у чию гру будуть грати, показу предметів побуту і мистецтва. Це дозволяє сформувати уявлення про те, що в грі відображається життя народу. З метою створення емоційно-позитивного настрою використовується ігровий фольклор (лічилки, жеребкування, зачини), який дає можливість організувати дітей на об’єктивний вибір того, хто буде водити і точне виконання правил. Під час організації гри привертається увага не тільки до точності і до правильності виконання рухів і правил, але й до ролевої поведінки дитини.

Для ознайомлення з пісенною народною творчістю використовують народні пісні, частівки, колискові пісні, як регіональний компонент — сольне виконання, без музичного супроводу. Первинне ознайомлення з народною піснею супроводжується запрошенням співаків (артистів, батьків, співробітників у національних костюмах), які супроводжують своє виконання емоційною розповіддю про зміст пісень, зв’язки їх із життям народу.

Обличчя українського фольклору визначають багатогранність жанрів і досконалість форм, поетичність і вишуканий ліризм, глибока філософічність і невтримний запал. Упродовж століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став віддзеркаленням не тільки найважливіших подій в історії України, починаючи з княжої доби, а й зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви й символи, які часто приховуються під покровом християнської традиції. Завдяки фольклорній спадщині ми можемо ознайомитися з побутом далеких і близьких поколінь українців, уявити їхні свята й будні, сповнені магічних і захоплюючих обрядів. Зразки української фольклорної традиції можна згрупувати у два блоки: музично-поетичні форми (пісні, думи, приспівки тощо) і прозові (казки, легенди, анекдоти тощо). У свою чергу в рамках музично-поетичної творчості виділяють обрядовий фольклор, епічну та ліричну творчість. До обрядового фольклору зараховують календарні й родинно-обрядові пісні. До епічного — думи й історичні пісні та ліро-епічні (балади, співанки-хроніки). До ліричного — соціально-побутову й побутову лірику.

Закріплення одержаних дітьми знань про елементи культури народу і формування вміння відображати їх у практичній діяльності здійснюється в процесі ознайомлення з національним узором, вишивкою: «На гостинах у народних умільців», «Чарівний килим», «Країна чарівних знаків», «Прикраси до свята», «Моя перша вишиванка» тощо. Така етапність роботи дозволяє підвести дітей до розуміння: самобутності і своєрідності народного декоративно-прикладного мистецтва; зв’язки змісту, основних кольорів вишивки з навколишньою природою; зв’язки мистецтва з побутом і життям народу. Розпочинають із розгляду предметів одягу і складання орнаментів із готових форм. Діти дізнаються, що народні майстрині, створюючи свої узори, зверталися до природи, в якій зустрічаються рослинні, геометричні орнаменти.

Ознайомлення з творами декоративно-прикладного мистецтва збагачує дитяче сприйняття, сприяє формуванню самостійних образотворчих задумів і подальшому їхньому втіленню в діяльності. Проведення серії комплексних занять (музичних і образотворчих) сприяє формуванню уявлень про предмети декоративно-прикладного мистецтва, про казки, прислів’я і приказки, про пісні і танці.

Концепція дошкільного виховання в Україні, сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.

У розділі щодо ознайомлення дитини дошкільного віку із навколишнім світом чинно діючої Програми виховання окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину («Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина – Україна»). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну Батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам’ятки рідного краю.

Базовий компонент дошкільної освіти орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам'ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття «Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її», «Пам'ятні місця України», «Рідне місто(село)», «Вулиці нашого міста (села)», «Наш герб» та інші.

Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.

Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

У дошкільному закладі розкриття етнічної багатоманітності світу доцільно починати з ознайомлення безпосередніми методами. Передусім слід ознайомити дітей з народами, які населяють країну та сусідні держави, а також із народами, що є носіями іноземної мови, яку діти вивчають у дошкільному закладі. Дошкільників, як правило, цікавлять казки, ігри, побут інших народів; залюбки вони спілкуються з представниками різних національностей.

Засоби і методи цієї роботи традиційні: розповіді вихователя; використання творів художньої літератури; показ народних іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо; розглядання ілюстративного матеріалу (картин природи, історичних пам'яток тощо); ігрові заочні екскурсії-подорожі; узагальнюючі заняття, що підсумовують знання дітей про певну країну; листування з дошкільними закладами, зустрічі з представниками інших країн.

Вимоги до  вибору народних традицій, зрозумілих дошкільникам визначаються віковими психологічними особливостями дітей дошкільного віку і становлять:

• сприйняття й переживання творів мистецтва, грунтом якого є вербальне спілкування;

• взаємозв’язок засобів етнографічної культури з грою і між собою;

• відповідність особливостей сприйняття дітей дошкільного віку зі змістом формою та обсягом пропонованого лексичного матеріалу й засобів етнографічної культури;

• відповідність методів навчання рідної мови й засобів етнографічної культури інтересам хлопчиків і дівчаток (гендерний підхід).

Таким чином вибір та використання у виховній роботі з дошкільниками повинен враховувати найрізноманітніші фактори: вікові, психологічні, політичні, статеві, пізнавальні, розвиваючі.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИКОРИСТАННЯ СПОРТИВНИХ ІГОР У ПРАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЗДО

Одне з основних завдань закладів дошкільної освіти ‒ фізичне виховання та розвиток дітей дошкільного віку. З урахуванням ігрової діяльності, як провідної у дошкільному віці, в практиці фізичного виховання дітей необхідно активно використовувати ігрову діяльність, а саме спортивні ігри. Використання спортивних ігор повинне бути розвивальним, раціонально організованим, домірно насиченим і не лише служити фоном для епізодичних рухових дій, а й бути стимулом, спонуканням для розгортання та активізації дитячої рухової діяльності (організованої педагогом та самостійної), оздоровлення та загального фізичного розвитку дітей дошкільного віку. У дошкільній педагогіці гра розглядається як історично сформоване соціальне явище, особливий вид діяльності дитини, де творчо, прямо або опосередковано відбиваються явища навколишньої дійсності. Ігри, в яких яскраво виявлена роль рухів, мають загальне умовне найменування «спортивних ігор».

СПОРТИВНА ГРА В СИСТЕМІ ОЗДОРОВЧОЇ ТА ВИХОВНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ

У дошкільній педагогіці гра розглядається як історично сформоване соціальне явище, особливий вид діяльності дитини, де творчо, прямо або опосередковано відбиваються явища навколишньої дійсності. Ігри, в яких яскраво виявлена роль рухів, мають загальне умовне найменування «спортивних ігор».

За останні десять років у дошкільних навчальних закладах значно підвищився інтерес до спортивних ігор (баскетбол, волейбол, теніс, бадмінтон, городки та ін.). У цих іграх, які майже завжди проводяться на свіжому повітрі, застосовуються різноманітні рухи та рухові дії. Діти виконують велику кількість стрибків, метань, ударів по м’ячу, що позитивно впливає на ріст та розвиток організму.

БІЛЯ ДЖЕРЕЛ ДИТЯЧОЇ ГІДНОСТІ: АКЦЕНТИ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

Олена Кононко: завідувач кафедри дошкільної освіти Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, д-р психол. наук, професор

Сьогодні, чим ми не займалися б, кожного з нас не полишають думки про війну в Україні та пов’язані з нею події. Ми щодня дякуємо ЗСУ, які боронять нашу державу не лише зброєю, а й своїм професіоналізмом, любов’ю до рідної землі та сім’ї, силою волі та почуттям власної гідності. Так, саме почуття гідності, самовартісності й честі не дає українцям відступити, віддати на поругу нелюдяному ворогу рідні домівки, принижувати нас, зламати нам душу.

Раніше, щоб привернути увагу дитини до людських чеснот, педагоги вигадували різних супергероїв – жителів казкових країн, міфічних діячів далекого минулого чи фантастичного майбутнього. Нині, у цей складний для країни час, дитина 5-7 років бачить героїчні вчинки звичайних людей: воїнів-переможців, сміливих і гордих пересічних співвітчизників і навіть однолітків, які допомагають збирати кошти на військове спорядження, опікуються молодшими сестрами та братами, беруть із собою в бомбосховища та евакуаційні поїзди домашніх улюбленців тощо. На тлі цих подій набуває особливої актуальності питання виховання основ гідності вже з дошкільного віку.

ЩО ОЗНАЧАЄ БУТИ ГІДНИМ

Чи всі ми розуміємо, про що йдеться, коли говоримо «бути гідним»? Словники дають цьому поняттю вкрай схематичні та здебільшого тавтологічні визначення. Незрозуміло, які показники гідності вирішальні, а які – другорядні. Тож перш ніж говорити про гідність з дітьми, поміркуємо що означає це поняття.

 У психолого-педагогічній літературі гідність зазвичай трактують як одне з нематеріальних благ, що належать людині від народження, а саме розуміння того, що кожна людина – особистість, яка заслуговує на повагу до себе. Тобто «бути гідним» означає проявляти повагу як до себе, так і до інших.

Гідна людина свідома, виважена, впевнена в собі, рішуча, розсудлива, самостійна; відповідає за власні рішення та вибір; орієнтується на загальноприйняті моральні правила та норми; вдається до соціально прийнятних способів дій та поведінки.

АРТОСВІТА

АРТОСВІТА ДОШКІЛЬНИКІВ: ТЕХНОЛОГІЯ ОБРАЗОТВОРЕННЯ В ДІЇ

Половіна Олена Анатоліївна, доцент, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри дошкільної освіти Педагогічного інституту Київського університету  імені Бориса Грінченка, м. Київ

Метою артосвіти дітей дошкільного віку є залучення дитини до мистецької діяльності. Одним із альтернативних шляхів є застосування технології образотворення, яка пропонує акцентувати увагу на створенні умов для розвитку художньо-творчих здібностей дитини, формуванні здатності до самовираження в мистецькій діяльності, пріоритеті розвитку почуттєвої сфери. Сучасна артосвіта орієнтована на: формування базових якостей особистості, таких як довільність, самостійність і відповідальність, креативність, ініціативність, свобода поведінки і безпечність, самоставлення; розвиток емоційного інтелекту й естетичного смаку дітей раннього та дошкільного віку; створення дорослими умов для розвитку уяви, вільного експериментування із зображувальними матеріалами; пошук дитиною власного шляху образотворення та передачі вражень від довкілля в різних видах мистецької діяльності. Технологія образотворення орієнтована на розвиток емоційної сфери та життєвої компетентності, передбачає ініціативність дітей та апелювання до власних бажань у виборі матеріалів і технік створення образу.

АЛГОРИТМ МИСТЕЦЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ПЕДАГОГА Й ДІТЕЙ ПІД ЧАС ХУДОЖНЬО-ПРОДУКТИВНОГО ОБРАЗОТВОРЕННЯ

Як провести заняття з художньо-продуктивного образотворення, аби зацікавити та надихнути малюванням усіх дошкільників, незалежно від віку й рівня підготовки? Для дітей відкриваються «образотворчі» властивості навколишніх предметів: вода тече і залишає «струмочки» й патьоки, їжа – кольорові плями на скатертині, одязі тощо. Тож як матеріал для малювання дитина може використовувати буквально все.

Стереотип, що навчати дитину малювати потрібно лише пензликами (фломастерами, фарбами), лише заважає дорослим розвивати її творче начало.

Людина на початку свого розвитку робила наскельні розписи за допомогою різних матеріалів, здійснюючи перші спроби виразити свої враження, зафіксувати спогади тощо.

Так само дитина, для якої все на світі є новим і непізнаним, охоче використовує так звані нетрадиційні техніки малювання. Зрозуміло, що це «доросле» визначення, адже для дитини ще немає жодних правил – вона просто досліджує і використовує властивості різних матеріалів. Так відбувається становлення її творчого потенціалу.

ЯК ЗБЕРЕГТИ СПОКІЙ ТА ДБАТИ ПРО ФІЗИЧНЕ ЗДОРОВ'Я В УМОВАХ ВІЙНИ

«Пережити війну» ‒ це те, що нам ще треба буде зробити. А ось те, що з нами відбувається зараз ‒ «життя у війні». Як цьому дати раду – справді велике питання. То як нам продовжувати нормально функціонувати, якщо накриває відчуття, що опускаються руки?

Ви відчуваєте, як у вас усередині накопичилася втома – і в кожного різні причини. Хтось відчуває безсилля, бо не може ні на що вплинути, навіть якщо віддає багато енергії й праці на добрі справи. Ніхто нас не навчав, як поводитись в таких ситуаціях, багато хто зараз  емоційно виснажений і розгублений.

Що важливо пам’ятати: психіка має дуже великий потенціал самовідновлення і запас міцності. Навіть зважаючи на те, в якій ситуації ми опинилися. Кожен із нас ставить  собі запитання: «Чи залишусь я нормальною людиною після всього?» Відповідь і для мене, і для вас – ствердна. Так, залишимось. Це питання глибоко досліджували ізраїльські психіатри й психологи. Маємо два варіанти:

• Допомогти собі відновитись, дбаючи про психічне здоров’я щодня.
• Загнати себе в кут, розкачувати психіку безжально і так, що доведеться її відновлювати з допомогою спеціалістів і медикаментів.

Що допоможе зберегти спокій та подбати про психічне здоров’я в умовах війни?

ТЕАТР І ТЕАТРАЛІЗОВАНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ПРАКТИЦІ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ

Підвищення ефективності корекційної роботи з дітьми з 

фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення (ФФНМ) – одне з головних завдань, що стоять перед вчителями-логопедами і психологами дошкільних навчальних закладів. 

Сучасні спеціалісти в пошуках ефективних засобів корекції все більше орієнтуються на використання різних видів мистецтва. За останні роки виріс інтерес до механізму впливу мистецтва на дитину з ФФНМ. Психокорекційна програма, побудована на різноманітних видах мистецтва, може здійснити значний корекційний вплив, комплексно діючи на дітей.

Для вирішення комплексу психокорекційних завдань головним методичним засобом було обрано театральну діяльність.

Впровадження в практику роботи даного напрямку є надзвичайно перспективним.

Дитина з ФФНМ, засвоюючи свою роль в казці, потрапляючи в конкретне казкове середовище, виявляє активність і зацікавленість до участі в театралізованій діяльності, стає впевненою у правильній вимові звуків.

Рання інтервенція в психічний розвиток дитини засобів театралізованої діяльності є етично обумовленою і правильною.

Театральне мистецтво таке близьке й зрозуміле дітям – адже в його основі лежить гра, найголовніша річ для малюка.

НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ЧЕРЕЗ КЕРОВАНІ ТА ВІЛЬНІ ІГРИ

«Щоб стати фасилітатором гри, потрібна практика та сміливість. Фасилітатори повинні розуміти важливість гри у дошкільному віці, відчувати натхнення та можливість організувати ігрову діяльність з дітьми, орієнтуючись на процес, а не на результат. Бути дизайнером та моделювати ігрову діяльність з дітьми, а не давати готові рішення. Така взаємодія має бути прикладом і слугувати основою для наслідування та інновацій. Поєднання професійних знань, умінь, впевненості та віри у силу гри є ключем до успішної фасилітації»

 Кім Фаулдс,

Sesame Workshop

ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ДЛЯ РОЗВИТКУ ТА НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

У грі багато можливостей для навчання 

Сьогоднішні діти – це майбутні лідери, винахідники, науковці, митці, вихователі та педагоги. Дитина, яка зараз грається цеглинками на підлозі, може бути дитиною, яка пізніше вилікує рак, побудує сонячну панель, яка буде продукувати енергію, або навчатиме дітей, які будуть наступним поколінням новаторів. Питання в тому, як створити навчальне середовище, яке дозволить дітям реалізувати свій потенціал. Дитина, яка займається скелелазінням або біжить по полю, розвиває фізичні навички та здатність оцінювати ризики. Діти, які грають у сім’ю, навчаються соціальної взаємодії та емоційного саморегулювання. Під час гри у магазин діти тренують математичні здібності, а гра у слова – це можливість практикувати свою грамотність.

Дослідження, присвячені навчанню дітей через гру, набирають популярності, сприяють новим та таким необхідним знанням з лабораторних, міжкультурних та довготривалих досліджень. Дослідження показують, що діти, здатні до взаємодії з іншими дітьми, включаючи вільну гру з однолітками, також демонструють більший самоконтроль. Коли йдеться про отримання академічних знань, наприклад, що таке трикутник, лабораторні дослідження виявили, що маленькі діти отримують краще розуміння у грі, яку фасилітують дорослі, ніж з простих пояснень або маніпуляцій з вирізаними фігурами. Цей висновок відповідає також попередньому метааналізу більш ніж 160 досліджень щодо того, що робить ігрову діяльність ефективною. Хоча ігровий досвід дає величезні можливості для навчання, дітям потрібна взаємодія з однолітками та дорослими для того, щоб таке навчання відбувалося.

Гра – це природний спосіб взаємодії з дитиною. Гра включає в себе потужні характеристики, що сприяють навчанню дітей і їхньому активному включенню, можливості випробовувати нові ідеї та взаємодіяти з іншими.

ЙОДНА ПРОФІЛАКТИКА

Алгоритм дій у разі радіаційної аварії: йодна профілактика та що робити в укритті

Під час повномасштабної війни, зважаючи на те, що країна-терорист не дотримується жодних законів та правил ведення війни, кожен українець повинен знати базові правила поведінки у випадку надзвичайної ситуації будь-якого характеру. В тому числі й радіаційної аварії.

Корисні поради та алгоритм дій у разі аварії опублікувало Міністерство охорони здоров’я.

Яку небезпеку несуть аварії на атомних станціях?

У разі аварії на ядерних установках атомної станції може відбутися викид радіоізотопів йоду, цезію, стронцію та інших радіонуклідів.

В результаті викиду може утворитися радіаційна хмара, яка по своїй протяжності може забруднювати ґрунт, поверхні, їжу та воду.

Крім того, опади з хмари можуть осідати на шкірі та одязі людини. Так виникає зовнішнє опромінення, а при споживанні забруднених харчових продуктів – внутрішнє.

Значна частина викидів містить радіактивний йод, або так звані радіоактивні ізотопи йоду («поганий йод»). Якщо не вживати заходів захисту, то в такому разі радіоактивний йод дуже легко і швидко поглинається щитоподібною залозою (особливо у дітей) і може призвести до її захворювань.

Значний ризик для здоров’я має внутрішнє опромінення, – коли радіоізотопи потрапляють в організм людини через вдихання повітря чи споживання забруднених продуктів.

Що таке йодна профілактика?

Щоби зменшити негативний вплив радіоактивного йоду на щитоподібну залозу, використовується калій йодид. Такий захід називають йодною профілактикою. Після прийому препарату відбувається блокування щитоподібної залози, що перешкоджає накопиченню в ній радіоізотопів йоду.

СТРЕСОВА СИТУАЦІЯ. ВМІННЯ ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ

Існує думка, що стрес – це погано для фізичного та психічного здоров’я, але мало хто усвідомлює, що енергію стресу можна скерувати в позитивне русло, наприклад досягнення цілі. Адже не даремно існує приказка «Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими».

Насправді дозовано стрес потрібно відчувати кожній людині, адже він змушує вчитися шукати вихід, думати. Завдяки помірним дозам стресу людина може тренувати та підвищувати власну стресоcтійкість, набувати нових корисних якостей, та жити більш насичено.

Хоч з іншого боку – постійне життя під впливом стресу знижує ефективність роботи, організм людини слабшає і вона втрачає не лише сили, а й здатність розв'язувати проблеми.

Але розгляньмо детальніше що ж таке стрес з точки зору психології, які його причини, ознаки та види. І яким насправді є вплив стресу на організм людини.

СТВОРЕННЯ У ГРУПОВИХ ПРИМІЩЕННЯХ ТА ХОЛАХ ЗАКЛАДУ ОСЕРЕДКІВ ЗА ТЕХНОЛОГІЄЮ К. КРУТІЙ «СТІНИ, СТЕЛЯ ТА ПІДЛОГА, ЯКІ ГОВОРЯТЬ»

ТЕХНОЛОГІЯ, В ЯКІЙ ДОШКІЛЬНИК – ГОСПОДАР СВОГО ПРОСТОРУ

Серед сучасних технологій, що активно запроваджуються в практику роботи закладів дошкільної освіти України, можна виокремити міжнародну технологію «Стіни, які говорять» (оригінальна назва «Talking Walls»), яка забезпечує дитині можливість бути повновладним господарем свого персонального простору.

Сутність технології полягає в тому, що дитина, отримуючи необхідну інформацію, може сама планувати свою діяльність, конструктивно використовувати інформаційний ресурс.

Технологія «Стіни, стеля та підлога, які говорять» ‒ це система візуалізації інформації в інтер'єрі дитсадка та процес занурення дошкільників і дорослих у освітній простір.

Технологію можна використати як для інформування всіх учасників освітнього процесу (дітей, батьків, педагогів), так і тільки для дошкільнят.

Дитина сама може «виражати себе» на стінах і підлозі (розмальовувати, розміщувати свої малюнки). І стіни, й підлога «говорять» зрозумілою дитині мовою, їй цікава сама форма вираження (одна річ-намалювати щось в альбомі або на папірці й зовсім інша – на стіні).

Стіни вчать малюка, коли він грає, пробігає повз них, розглядає, тобто поза спеціально організованою діяльністю.

ІНТЕГРОВАНИЙ ПІДХІД ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ З ДІТЬМИ РАННЬОГО ВІКУ

«Всі знання виростають з одного коріння - навколишньої дійсності, мають між собою зв'язки, а тому повинні вивчатися у зв'язках»

Я. А. Коменський

Використання інтегрованого підходу в організації освітнього процесу з дітьми раннього віку має загальнорозвивальний характер. Загальновідомо, що дитина від народження має природну потребу в пізнанні навколишнього світу. Тож завдання педагогів допомогти малюкам усвідомити системність та цілісність навколишнього світу через формування їхніх уявлень про людську сутність, тваринний, рослинний і предметний світ. Головне – навчити дитину різних способів пізнання навколишнього світу, зокрема:

• спостерігати та обстежувати;
• досліджувати й експериментувати на основі доступного для розуміння матеріалу, роблячи власні відкриття;
• розв’язувати домірному віку проблемні ситуації;
• спілкуватись з дорослими та однолітками.

ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

«Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо»

Василь Сухомлинський

Однією з головних завдань закладів дошкільної освіти, незалежно від профільного спрямування, є формування соціально-громадянської компетентності дітей дошкільного віку, виховання патріотизму.

Нинішні діти ростуть в епоху, що відрізняється від часу їх батьків: інші цінності, ідеали, правила. Змінилося ставлення людей до Батьківщини. Дійсно, втрачаються поняття обов'язку перед суспільством і Батьківщиною, розмиваються і заперечуються раніше існуючі моральні цінності і орієнтири, порушується зв'язок між поколіннями...

Пояснити дітям, в сучасних економічних і політичних умовах, чому вони повинні бути патріотами своєї Батьківщини – складно. Адже в реальному житті їх оточує неприваблива дійсність: фільми, переповнені сценами насильства, де розповідається про безмежну владу кримінальних структур; газети, журнали, рясніють матеріалами схожого змісту; безробіття, пияцтво, наркоманія; безпритульні і жебраки; комп'ютерні ігри, в яких переможець той, хто більш жорстокий і хитріший.

Однак всі ці труднощі не є причиною припинення патріотичного виховання. Як би не змінювалося суспільство, виховання у дітей любові до своєї країни, свого міста, необхідно показати з кращої сторони.

Нам, дорослим, необхідно пам'ятати, що якщо ми серйозно  не займаємося вихованням майбутньої особистості з раннього віку, ми не отримаємо нового покоління людей, здатних підняти і прославити Україну.

ОСОБИСТІСТЬ ВИПУСКНИКА ДИТСАДКА: БАЗОВІ ЯКОСТІ

У Державному стандарті дошкільної освіти України визначено дев’ять базових якостей особистості, які мають бути сформовані у дитини для досягнення нею дошкільної зрілості. Це довільність, самостійність, відповідальність, креативність, ініціативність, свобода і безпечність поведінки, самосвідомість, самоставлення, самооцінка. Для кожної розроблена своя методика і послідовність дій, дотримання яких через певний, досить тривалий, час має забезпечити сформованість відповідної якості. Але для досягнення позитивного результату ми, дорослі, маємо формувати ці якості у дітей

щодня, в єдності та взаємозв'язку з іншими, у різних видах діяльності та формах взаємодії малюків з навколишнім світом.

Тож маємо на основі характеристики кожної з базових якостей особистості визначити єдиний алгоритм і педагогічні умови її формування у дітей в дошкільному віці.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИТИНІ ПРАВО НА ГРУ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Останнім часом в українському довкіллі зміцнилися позиції гри як основного розвивального, виховного й навчального засобу. Вихователі приділяють значну увагу організації ігрової діяльності дітей: створюють умови для розгортання сюжетно-рольових та театралізованих ігор, насичують прогулянки рухливими іграми, використовують дидактичні ігри та посібники. Ігрові форми навчання набрали більшої ваги й у початковій освіті. Відповідно до концепції Нової  української школи, вони мають посісти належне місце в роботі з молодшими школярами.

Однак досі деякі батьки дошкільнят воліють замінювати гру шкільними формами навчання. А щоб у малюка було більше часу для навчання, щоб він швидше збирався, встигав на численні «розвивальні» заняття, батьки й ґудзика йому застібнуть, і шнурки зав’яжуть. Нерідко вчителі початкової школи підтримують ці зусилля тат і мам і проводять для дітей коротенькі вечірні (після всіх занять у дитсадку!) уроки двічі-тричі на тиждень, вважаючи, що так полегшують малятам майбутню адаптацію до школи. Але чомусь згодом від тих самих учителів першокласників можна почути: «Діти сьогодні не такі як колись. І пам'ять не надто добра, й слухати не вміють, і задачі ніяк не можуть навчитися розв’язувати». Одна з причин цього – те, що в основі вміння розв’язувати задачі лежить здатність визначати внутрішній план дій і дотримуватись його, яка формується у грі.

ІГРАШКИ – «МОРАЛЬНІ ПУТІВНИКИ» ДОШКІЛЬНИКІВ

Хто, окрім вихователя та батьків, навчить дошкільників розрізняти добро та зло, чинити по совісті, співчувати? Путівником дошкільників у світі моральних якостей і добрих вчинків може стати лялька. У вмілих руках вихователя ця улюблена дитяча іграшка є інструментом, через який ненав’язливо виховувати в дітей різні моральні якості, як – от доброта, чуйність, щедрість. Як же використовувати ляльку – «морального путівника»?

Моральне виховання – це двохстороння взаємодія дорослого й дитини. Основою такої взаємодії мають бути суб’єктивні взаємини. Та з огляду на різні об’єктивні й суб’єктивні чинники, у такий спосіб взаємодії не завжди вдається досягнути освітньої мети. Тому у виховний процес вводять умовного персонажа, який для дітей стає авторитетним і близьким, до порад якого вони дослухаються.

ТОЛЕРАНТНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Не можна вимагати від дитини

неможливого - до певного рівня і певного кола знань

різні діти йдуть по різному.

В. Сухомлинський.

 Важливим показником розвитку суспільства є гуманне, толерантне, турботливе й милосердне ставлення до дітей з особливими освітніми потребами, які не мають змоги  вести повноцінне життя. Їхні проблеми завжди актуальні не зважаючи на те, що держава намагається розв’язувати їх через адаптацію в суспільство.

ЯК ВЕСЕЛО І ЦІКАВО ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ПРОГУЛЯНКИ

Щоразу, готуючись до прогулянки з дітьми, вихователі зітхають: «Хоч би швидше вдяглися та взулися!» І щоб прискорити цей процес, вони починають активно допомагати дітям, вдаючись до вказівок і прямого втручання. А спробуйте інакше: не поспішайте! Оберіть спокійний, але чіткий ритм і використайте цей час, щоб:

§  формувати в дитини навички самообслуговування;

§  виховувати самостійність, бажання допомагати іншим та культуру спілкування;

§  розвивати дрібну моторику рук;

§  збагачувати чуттєвий досвід.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАГАРТОВУВАННЯ ВЛІТКУ. ПОЄДНАННЯ ТРАДИЦІЙНИХ ТА НЕТРАДИЦІЙНИХ ЧИННИКІВ - ЗАПОРУКА УСПІШНОЇ ОЗДОРОВЧОЇ РОБОТИ

Загартовування – один з важливих методів збереження здоров’я дітей. Його проводять з метою пристосування організму до різноманітних впливів зовнішнього середовища. Підґрунтям загартовування є принцип тренування нервових закінчень та кровоносних судин шкіри, слизових оболонок і через них – кровоносних судин та нервової системи. Загартовування передбачає використання водних процедур, сонячних та повітряних ванн у поєднанні із заняттями фізкультурою. Призначаючи ці процедури, необхідно враховувати вік дитини, стан її здоров’я, перенесені раніше захворювання. Правильно загартовувати дитину – означає правильно її виховувати. Загартовування треба починати з раннього віку та продовжувати систематично, безперервно протягом багатьох років, усього життя.