СТВОРЕННЯ У ГРУПОВИХ ПРИМІЩЕННЯХ ТА ХОЛАХ ЗАКЛАДУ ОСЕРЕДКІВ ЗА ТЕХНОЛОГІЄЮ К. КРУТІЙ «СТІНИ, СТЕЛЯ ТА ПІДЛОГА, ЯКІ ГОВОРЯТЬ»

ТЕХНОЛОГІЯ, В ЯКІЙ ДОШКІЛЬНИК – ГОСПОДАР СВОГО ПРОСТОРУ

Серед сучасних технологій, що активно запроваджуються в практику роботи закладів дошкільної освіти України, можна виокремити міжнародну технологію «Стіни, які говорять» (оригінальна назва «Talking Walls»), яка забезпечує дитині можливість бути повновладним господарем свого персонального простору.

Сутність технології полягає в тому, що дитина, отримуючи необхідну інформацію, може сама планувати свою діяльність, конструктивно використовувати інформаційний ресурс.

Технологія «Стіни, стеля та підлога, які говорять» ‒ це система візуалізації інформації в інтер'єрі дитсадка та процес занурення дошкільників і дорослих у освітній простір.

Технологію можна використати як для інформування всіх учасників освітнього процесу (дітей, батьків, педагогів), так і тільки для дошкільнят.

Дитина сама може «виражати себе» на стінах і підлозі (розмальовувати, розміщувати свої малюнки). І стіни, й підлога «говорять» зрозумілою дитині мовою, їй цікава сама форма вираження (одна річ-намалювати щось в альбомі або на папірці й зовсім інша – на стіні).

Стіни вчать малюка, коли він грає, пробігає повз них, розглядає, тобто поза спеціально організованою діяльністю.

У засобах масової інформації та інтернеті авторство цієї технології приписують колегам з Естонії. Естонські педагоги справді значною мірою наблизили її до дошкілля, проте не можна стверджувати, що саме вони її створили.

Так, у концепції Реджіо-садочків («Reggio Emilia», Італія, автор Лорiс Малагуцці) середовище представлено як «третій вихователь» (перший і другий батьки та педагоги). Стіни використовують для відображення історії діяльності дітей, тобто вони інформують про те, що малята вже зробили, а не про те, що вони мають робити. Такого задуму в принципі немає в Реджіо-підході.

У фінських дитячих садках і в початковій школі інший підхід до освітнього простору. Там дотримуються принципу «Краще менше, та краще», про що свідчить мінімалізм дизайну приміщень. Дослідження доводять: що молодші діти, то більше вони відволікаються на візуальне оформлення середовища і, відповідно, гірше засвоюють матеріал.

Технологія «Стіни, стеля та підлога, які говорять» не є абсолютно незнайомою та чужою і для українських педагогів. Зрозуміло, ментальність, традиції, культурологічні особливості будь-якої краïни завжди накладатимуть свій відбиток на зміст технології. Тож спробуємо окреслити можливості запровадження цієї технології в українську систему дошкільної освіти.

ЧОМУ САМЕ СТIНА?

Уперше людина надала каменю «голос» та функцію посередника в передаванні інформації понад 39 000 років тому, створивши наскельні малюнки, що розповідали про вдале полювання, тварин певної місцевості, подорожі тощо.

У сучасних у садочки переходять до нових стандартів оформлення: дедалі менше стає стендів, які не «чіпляють», не несуть актуальної інформації. У пріоритеті пересувні стенди, виставки та багато іншого.

Одна стіна, не схожа на інші, може привернути до себе увагу, не порушуючи внутрішньої гармонії простору закладу і водночас виконуючи розвивальну функцію.

Як відомо, людина визначає себе в простоpi, реагуючи насамперед на комплекс аудіовізуальних подразників. На думку Т. Волкової та К. Кудрявцевої, діти, потрапляючи в незнайоме або малознайоме оточення, роззираються, виокремлюючи сигнали, які згодом стануть визначальними для моделей їхньої поведінки та реакцій. Зображення у просторі ЗДО можуть бути навіть творами мистецтва з власними законами існування і функціональним навантаженням (реклама, агітація й навчання) та з відповідно підсиленим емоційним компонентом, зверненим безпосередньо до глядача.

Сформулюємо кілька ринципів відбору зображень (плакатів, малюнків, картин, фото, оголошень тощо) для оформлення «стін, які говорять» (адаптований матеріал К. Кудрявцевої).

Принципи відбору зображень

• Відповідність зображення віковим особливостям і досвіду сприйняття візуальних носіїв інформації (зміст цілого аналіз та інтерпретація; кількість, розміри, висота, на які розміщено елемент, яскравість компонентів).
• Наявність національного/культурологічного компонента в зображенні.
• Багаторівневість зображеного як на змістовому, так і на емоційному рівні.
• Необов'язковість тексту на зображенні.
• Доступність зображення для цільової групи як елемент обладнання.

Якщо зображення відповідають викладеним принципам, їх можна використовувати на стінах для розвитку спостережливості, логічного мислення дошкільників, а також для наочного фіксування/порівняння результатів довготривалих спостережень (наприклад, календар природи).

Варто також прислухатися до порад дизайнерів, що стосуються розміщення на стінах фотографій, картин, малюнків, плакатів або панно. Наочність має забезпечити еквівалентне відображення об'єктів, недоступних безпосередньому сприйманню.

ХТО СТВОРЮЄ «СТІНИ, ЩО ГОВОРЯТЬ»?

Оптимальний варіант, якщо йдеться про «суспільний договір» дітей і дорослих, коли рішення про місце розташування і зміст візуальних матеріалів разом приймають усі суб'єкти освітнього процесу (діти, педагоги та батьки).

Елементи оформлення стін, стелі та підлоги, які «говорять», залежно від завдань та передбачуваної тривалості «життя» цих елементів можуть створювати батьки, члени педагогічного колективу, професійні дизайнери.

Так, правила поведінки, щоденні ритуали, зафіксовані у піктограмах і текстах, що їх дублюють, можна доручити виготовити самим дітям (з мінімальною допомогою дорослих), після того як дошкільнята самостійно ці правила сформулюють.

Не варто використовувати те, що дорослі вже намалювали замість дітей і намагаються через торговельні мережі нав'язати як обов'язкову наочність у закладах.

Ілюстративні або текстові елементи з повторюваними щороку темами (картотека овочів, фруктів, грибів, будова тіла людини, система дослідів у природі тощо), виготовлені друкарським способом, краще закуповувати централізовано.

Не може бути єдиних вимог або рекомендацій щодо створення, функціонування, частоти заміни зображень на стінах, стелі та підлозі, які «говорять». Утілюючи в життя пропоновані далі ідеї, важливо передусім критично оцінити наявні можливості, щоб уникнути захаращеності простору методичним мотлохом.

ДЕ І ЯК В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ ДИТЯЧОГО САДКА МОЖНА ЗАСТОСОВУВАТИ ЦЮ ТЕХНОЛОГІЮ?

Де? Передусім у просторі всього ЗДО як єдиного цілого, системного, об'єднувального та організованого утворення.

Як? Вписавши технологію в єдиний освітній простір, що відображає внутрішню завершеність та самоідентифікацію закладу (системно, автентично, зокрема з урахуванням етно- та кроскультурної складової), естетично, етично, зважаючи на норми і стандарти.

Які можливості? Ілюстративні (графічні, серед них піктограми), текстові, ілюстративно-текстові (що дублюють інформацію для учасників освітнього процесу, які вміють і не вміють читати, QR-коди, фонові (фарбування стін, стель і підлоги – лабіринти, ігри на горизонтальній поверхні типу «Твістер», «Класики» тощо).

Авторські ідеї. Цікавим рішенням для візуального об'єднання всього закладу та «залучення» всіх його членів у простір є певний об'єднавчий кольоровий елемент (стікер, вишивка, наліпки тощо) на одязі, документації, шафках, хустинках або шаликах для презентативних заходів, що проводяться в дитячому садку.

На запитання «Які кольори діти полюбляють найбільше?» є відповідь. Як показали наукові дослідження, до таких належать червоний, блакитний, зелений, фіолетовий, помаранчевий і жовтий. Вони створюють гарний настрій, стимулюють бажання діяти та взаємодіяти. І зовсім не обов'язково ці кольори мають бути всюди. Вони гарно «працюють» і як елементи дизайну.

Кольори, що справляють позитивний вплив:

• червоний збагачує енергією;
• помаранчевий, жовтий сприяють проявам креативності, спілкуванню, доброму гумору та радості;
• зелений мінімізує шум, заспокоює й підвищує ефективність діяльності;
• синій, блакитний, бірюзовий знімають фізичне та розумове навантаження;
• фіолетовий, бузковий, лавандовий заспокоюють.

Кольори, що справляють негативний вплив:

• сірі, сіро-блакитні,
• холоднi бежеві,
• білий.

Ці кольори стимулюють підвищення рівня мелатоніну – «гормону сну» і знижують фізичну та розумову активність. На жаль, саме вони найбільш поширені у оформленні стін закладів освіти!

Якщо інформація адресована всім учасникам освітнього процесу (оголошення, інформування, повідомлення про нагороди тощо), найкраще, щоб це була велика стіна на першому поверсі, де найчастіше бувають і діти, й дорослі.

Стіна може мати кілька інформаційних напрямів – висвітлення подій дня, тижня, періодично змінювані експозиції тощо.

Оформляючи стіну для дорослих, варто враховувати: зображення має розміщуватися на контрастному тлі, так, щоб його було добре видно на відстані одного-двох метрів. Текст має бути віддрукований на принтері чи написаний простими (без прикрас) друкованими літерами без засічок або письмовим шрифтом. Бажано, щоб почерки, шрифти, а можливо, й розміри літер були різними.

Експозиція не повинна бути монотонною, надміру «причесаною», вона радше має віддалено нагадувати «графіті» на стінах, які полюбляють робити, а згодом і читати, діти. Якщо фінансові можливості закладу дають змогу щомісяця перефарбовувати стіну, можна наносити написи та малюнки безпосередньо на неї.

Більш простий, економний і неруйнівний для стiн спосіб - вбити кілька цвяхів або прикріпити маленькі гачки, на які можна чіпляти зроблені з цупкого паперу плакати, прапорці, кульки або рамки з квітами, аркуші з текстом або навіть використовувати плитку на стелі, на яку можна наклеювати аркуші, а потім за потреби їх замінювати (ефект «стель, які говорять»). До речі, така стіна може бути пересувною в межах дитячого садочка.

ОФОРМЛЕННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ КОРИДОРУ, МУЗИЧНОЇ ЗАЛИ, КАБІНЕТІВ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ТА ВЧИТЕЛЯ-ЛОГОПЕДА

КОРИДОР

Де? Коридор, переходи між поверхами який створює широкі «міждисциплінарні», ігрові, виставкові, освітні можливості в системі «освіта впродовж життя» (і для дітей, і для дорослих учасників освітнього процесу).

Як? Коридор – середовище підвищеної мобільності дітей і дорослих. Саме з огляду на це – наочність слід розміщувати на різних рівнях так, щоб вона була «дружньою» для всіх.

Пам'ятаймо: сходи – осередок потенційноï небезпеки. Тож максимум уваги до колірного вирішення та мінімум наочності на них!

Які можливості? Це можуть бути ілюстративні, текстові, ілюстративно-текстові (зокрема мапи), кольорові/фонові демонстраційні (предметні) матеріали, QR-коди.

Авторські ідеї. У холах і коридорах можна розміщувати такі матеріали:

• виставки дитячих робіт на пересувних ширмах, картонних коробках, стінах;
• настільні ігри;
• інфографіку;
• вітальні плакати для членів спільноти;
• інформаційні стенди;
• стенди, присвячені освітнім проектам, над реалізацією яких працює група (заклад) саме в цей час;
• осередки iнтерактиву (ватман або дошка, де діти чи дорослі можуть залишати свої малюнки, думки, побажання, а також маркери, стікери, крейда, фломастери тощо).
  

У коридорі можна облаштувати ігри на «підлогу, яка говорить» горизонтальній поверхні, які щомісяця змінюються: «Класики», лабіринти, промальовані кольоровою липкою стрічкою, тощо. Ігрові поля на підлозі (без килима!) можна придумати, намалювати, розкреслити і навіть сконструювати разом з дітьми. У результаті виникає жвава гра, починають складатися дружні взаємини. Усе це сприяє розвитку креативності, уяви та логічного мислення дітей.

Вікно як природна «стіна, яка говорить» − можливість розкрити й розширити освітній простір назовні. Доречно використовувати те, що діти бачать за вікном, не як об'єкти, а як суб’єкти процесу пізнання, активно залучаючи їх в освітній процес (зміна пір року, птахи, люди, транспортні засоби, досліди на підвіконні).

Слід чітко усвідомити й керуватися тим, що освітній процес відбувається не тільки в спеціально організованих умовах (на заняттях), а й у повсякденному житті.

Напередодні будь-якого свята в дошкільному закладі варто обладнати фотозону, задекорувавши її відповідно до концепції проведення цього свята. Наявність такого місця допоможе уникнути скупчення батьків, які бажають сфотографувати своїх дітей після свята в музичній залі, й не затримувати початок свята в іншій групі. Це місце може бути постійним у садочку, змінюватимуться лише тло й атрибути.

МУЗИЧНА ЗАЛА

Де? Музична зала як єдиний об'єднавчий та організаційний простір.

Як? Упроваджувати елементи технології «Стіни, які говорять» варто з урахуванням етно- та крос-культурної складової, естетичних, етичних, санітарно-гігієнічних норм і стандартів. Пам'ятаймо: музична зала єдиний освітній простір, що відображає внутрішню завершеність та самоідентифікацію закладу дошкільної освіти.

Які можливості? Ілюстративні (графічні, зокрема піктограми), текстові, ілюстративно-текстові, фонові (фарбування стін, стель та підлоги тощо) матеріали.

Авторські ідеї. Питання оформлення простору музичної зали є чи не найбільш дискусійним. Тут зіштовхуються погляди різних учасників освітнього процесу, тому обрати оптимальний варіант вдається не завжди і не в кожному дитячому садку. Усе залежить насамперед від того, як підходять педагоги до проведення заходів – влаштовують концерти для батьків, щоб музичний керівник «прозвітував», як він підготував дітей, чи створюють свята для вихованців.

Коли превалює перший підхід, бачимо простір, прикрашений для дорослих, розрахований на «загравання» з батьками, виконання педагогами ролей з перевдяганням, як на сільському весіллі, аби догодити дорослим... Цей шлях є хибним.

Адже музична зала саме те приміщення, яке створює найбільші можливості для виховання естетичних смаків малят. Тому не варто прикрашати стіни штучними квітами та картинами, що вже й удома не потрібні, або зображати персонажів мультфільмів, яких сучасні діти мало знають (Незнайка, Дерев'янка, Цибуліно тощо). Ліпше зробити ширми на колесах, які за потреби швидко пересуватимуться і які легко зможуть прикрасити навіть самі діти, створюючи святковий простір власноруч.

На жаль, ми якось забули гарну традицію прикрашати залу, новорічну ялинку разом з дітьми. А це ж дійство готує до свята, заворожує приємним очікуванням, підносить настрій. Цікавим заходом, зокрема, є створення ялинки з природних матеріалів. Це, до речі, чудовий приклад для дітей, як можна зробити гарне свято, не зашкодивши природі.

З вікон бажано прибрати тюль, що лише дисонує з концепцією свята, на якому діти – головні герої й можуть за бажання щоразу використати вікна для створення нового декору. Доцільно мати ролети, штори для затемнення. Цупкі темні штори допоможуть створити казковий настрій, коли засвічуватимуться вогники на гірляндах, адже ранки відбуваються переважно в першій половині дня, від чого ефект казковості та чарівності знижується.

Варто позбутися й килимів, якими так дбайливо встеляють підлогу, щоб надати малечі можливість рухатися, бігати та стрибати вдосталь. Якщо танцювальна композиція передбачає присідання-лежання, доречно використати індивідуальні, зроблені саме до цього свята килимки. Слід продумати і як їх прибрати (кожна дитина піднімається та складає їх у таночку на санчата або в кошик тощо).

Підлогу можна використати для створення лабіринтів, переходів, розміток кольоровою стрічкою тощо. Для цього варто тільки зняти або згорнути килим, зробити санітарну обробку підлоги. У залі можна реалізувати багато ідей, які зроблять перебування у вихованців цікавим і зручним.

КАБІНЕТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА, ВЧИТЕЛЯ-ЛОГОПЕДА

Де? Усі приміщення закладу мають певне освітнє навантаження, яке слід максимально використовувати, зокрема й кабінети таких спеціалістів як практичний психолог та вчитель-логопед.

Як? Часто-густо кабінети практичного психолога, вчителя-логопеда є для дітей осередками дискомфорту, оскільки в цьому просторі робиться акцент на інклюзію. А тут потрібна позитивна мотивація (провідний принцип не «Ти як усі», а «Ти – це ти, гарний тим, який ти є!»).

Які можливості? Це можуть бути ілюстративні, кольорові/фонові, об'єктні, зокрема ігрові, сенсорні, мобільні матеріали.

Авторські ідеї. У таких кабінетах доречно використовувати з освітньою метою як стелю (тренажери В. Базарного, різнокольорові кульки, квіти тощо), так і підлогу (промальовані лінії за методикою М. Монтессорі, лабіринти для руханок тощо).

В оформленні елементів стін доцільні сенсорні об'єкти (м’які та гумові іграшки, що підлягають санітарній обробці сенсорні стіни, дошки, бізіборди; фотографії знайомих та знакових для дітей об’єктів і людей, світлини малят (коли вони в доброму настрої); розподільні ширми, що структурують простір; прилади, які передбачають безпечну фіксацію для дітей з аутизмом, тощо.

У кабінетах варто створити продумані осередки доступності для інклюзивних груп: дітей з аутизмом, із затримкою психічного розвитку, із загальною недорозвиненістю мовлення, марковані відповідним кольоровим тлом. Це може бути мобільна ширма, що закриває простір, не призначений для конкретної дитини в певний період часу.

Катерина КРУТІЙ, доктор педагогічних наук, професор кафедри дошкільної та початкової освіти.

http://ukrdeti.com