Сьогодні, чим ми не займалися б, кожного з нас не полишають думки про війну в Україні та пов’язані з нею події. Ми щодня дякуємо ЗСУ, які боронять нашу державу не лише зброєю, а й своїм професіоналізмом, любов’ю до рідної землі та сім’ї, силою волі та почуттям власної гідності. Так, саме почуття гідності, самовартісності й честі не дає українцям відступити, віддати на поругу нелюдяному ворогу рідні домівки, принижувати нас, зламати нам душу.
Раніше, щоб привернути увагу дитини до людських чеснот, педагоги вигадували різних супергероїв – жителів казкових країн, міфічних діячів далекого минулого чи фантастичного майбутнього. Нині, у цей складний для країни час, дитина 5-7 років бачить героїчні вчинки звичайних людей: воїнів-переможців, сміливих і гордих пересічних співвітчизників і навіть однолітків, які допомагають збирати кошти на військове спорядження, опікуються молодшими сестрами та братами, беруть із собою в бомбосховища та евакуаційні поїзди домашніх улюбленців тощо. На тлі цих подій набуває особливої актуальності питання виховання основ гідності вже з дошкільного віку.
ЩО ОЗНАЧАЄ БУТИ ГІДНИМ
Чи всі ми розуміємо, про що йдеться, коли говоримо «бути
гідним»? Словники дають цьому поняттю вкрай схематичні та здебільшого
тавтологічні визначення. Незрозуміло, які показники гідності вирішальні, а які –
другорядні. Тож перш ніж говорити про гідність з дітьми, поміркуємо що означає
це поняття.
У
психолого-педагогічній літературі гідність зазвичай трактують як одне з
нематеріальних благ, що належать людині від народження, а саме розуміння того,
що кожна людина – особистість, яка заслуговує на повагу до себе. Тобто «бути
гідним» означає проявляти повагу як до себе, так і до інших.
Гідна людина свідома, виважена, впевнена в собі, рішуча, розсудлива, самостійна; відповідає за власні рішення та вибір; орієнтується на загальноприйняті моральні правила та норми; вдається до соціально прийнятних способів дій та поведінки.
ЯК
ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ГІДНІСТЬ У ДОШКІЛЬНИКІВ
Основи гідності, внутрішні поривання вчинити правильно,
діяти відповідно зі своєю природою та основними потребами закладаються в перші
роки життя. Перші ознаки гідності проявляються вже на третьому році життя
малюка, коли він заявляє: «Я сам!». Цим він засвідчує свою окремість, право на
прояв власної волі, спроможність розраховувати на себе бодай у чомусь, довіряти
своїй інтуїції та елементарному досвіду як комплексу життєво важливих знань,
умінь, навичок, звичок, цінностей. І хоча ця спроможність переважно удавана,
внутрішньо вона вже активована. Тому важливо не применшувати досягнення дитини.
У дітей дошкільного віку активно розвивається внутрішній світ, самодостатність і саморегульованість. Діти опановують уміння підтримати себе та відстояти власну гідність. Слід зауважити, що фахівці умовно виокремлюють дві форми власної гідності:
- здорова – підтримка особистісного потенціалу;
- хвороблива – гіпертрофована орієнтація на собі, себелюбність, марнославство, егоїзм.
Дитина зі здоровою формою власної гідності самодостатня, зокрема вона:
- адекватно ставиться до себе як особистості, піклується про власне Я;
- проявляє самоповагу, усвідомлює свою значущість для рідних і близьких людей;
- виконує свої основні обов’язки та реалізовує найважливіші права.
Дошкільник зі здоровим почуттям власної гідності (хай
поки що в елементарній формі!) здебільшого розраховує сам на себе, поводиться
самостійно, без потреби не звертається по допомогу, довіряє власній самооцінці,
радіє схваленню його дій значущими людьми, проте поводиться гідно і за їхньої
відсутності. Однак таких самодостатніх особистостей, як серед дошкільників, так
і серед старших дітей і дорослих, зовсім мало.
Дітям із хворобливим почуттям власної гідності притаманна
самолюбність. Самолюбні діти постійно очікують на схвалення від батьків,
вихователів та інших важливих для них людей. Сконцентрованість на собі
ускладнює комунікацію таких дітей з однолітками, сприяє деформації зв’язків з
довкіллям, уповільнює процес самовдосконалення.
Обидві
категорії дітей – і самодостатні, і самолюбні – характеризуються високими й
оптимальними для цього віку формами прояву власної гідності.
Діти з розвиненою гідністю зазвичай усвідомлюють і
називають свої чесноти й вади, вирізняються високою самооцінкою, адекватно
реагують на різні життєві ситуації, компетентно поводяться у звичних та
незвичних умовах, домагаються успіху, пишаються своїми досягненнями тощо. З
таких малюків з часом виростають люди честі – принципові, доброчесні,
справедливі, амбітні, культурні, благородні, мужні, самовіддані, надійні.
ЯКІ
БАЗОВІ ПОТРЕБИ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИХОВАННЯ ОСНОВ ГІДНОСТІ
Виховання в дітей старшого дошкільного віку основ власної
гідності пов’язане з такими базовими потребами зростаючої особистості, як
самореалізація, саморозвиток та безпека. Гармонійне поєднання цієї триади
потреб важливе для оптимістичного самопочуття дитини, її задоволеності життям,
а також для формування уміння поводитися гідно в будь-яких життєвих ситуаціях.
Розглянемо кожну з означених потреб.
Саморегуляція
У психолого-педагогічних джерелах саморегуляцію визначають як здатність дитини:
- втілювати в конкретних проявах багатство свого внутрішнього світу під час різних видів дитячої діяльності – гри, праці, пізнання, спілкування тощо;
- раціонально використовувати свій природний потенціал та набутий досвід, фонди «можу» і «хочу».
Саморегуляція охоплює прагнення
дошкільника задовольняти свої бажання, доцільно застосувати набуті знання та
уміння, реалізовувати здібності, досягати успіху в чесний спосіб, гідно
вигравати й програвати тощо. Дитина з розвиненою саморегуляцією орієнтується у
своїх діях та поведінці на реалістичні уявлення про власне Я – своє тіло,
фізичну вправність, душевне життя, моральні якості, соціальну поведінку тощо.
Проте більшість дошкільників має
низький рівень саморегуляції. Така тенденція, на жаль, зберігається й серед
дорослих, які функціонують у житті радше як потенція, ніж повноцінно
реалізована особистість. Ця ситуація суперечить нормальному стану речей.
Саморозвиток
Світ так влаштований, що не можна
досягти певної точки й назавжди в ній залишитися. Тому саморозвиток – це
фундаментальна потреба та здатність дитини бути активним суб’єктом свого життя.
Це активна робота зростаючої особистості, яка дає змогу самовдосконалюватися,
поліпшувати себе та своє життя. Саморозвиток – це завжди зростання й прогрес,
позитивні кількісні та якісні зміни в становленні дошкільника як особистості.
У педагогічній практиці більшість
педагогів радше опікуються розвитком дошкільника, ніж його саморозвитком.
Причина цього зазвичай у тому, що дорослі вважають дітей нездатними до
саморозвитку. Проте славнозвісне «Я сам!» ще в ранньому віці засвідчує потужне
природне прагнення дитини діяти незалежно від дорослого, за власним бажанням,
усупереч заборонам.
Процес особистісного зростання вимагає
від дитини опори на свої внутрішні сутнісні сили, здатності брати на себе
відповідальність за свої вибори, рішення, вчинки. Тобто передбачає
сформованість відповідних віку механізмів саморозвитку – елементарних форм
рефлексії, самоприйняття, здатності прогнозувати наслідки своїх дій тощо.
Безпека
Потреба в безпеці для дитини життєво
необхідна, тож її потрібно задовольнити. Боязка, тривожна, напружена дитина не
може поводитися гідно!
Безпека дитини – це стан її повного фізичного,
душевного, соціального благополуччя; відсутність небезпеки у взаємодії з
довкіллям; забезпечення дитині прав, свобод, якісного життя.
Передумовою виховання в дитини гідності
мають стати уміння убезпечувати власну діяльність. Зокрема, гідно поводитися
здатна дитина, у якої сформовані уміння адекватно діяти заради:
- самозбереження – диференціювати реальні та уявні небезпеки, аналізувати конкретну ситуацію, виокремлювати важливе й другорядне, усвідомлювати ймовірні ризики різних форм поведінки, мобілізуватися під час небезпечної ситуації, розуміти залежність успіху від власної активності тощо;
- самопідтримки – заспокоювати себе в небезпечній або складній ситуації, розраховувати на власні сили, варіювати спроби дії залежно від ситуації, адекватно оцінювати результати власної діяльності, не боятися помилитися тощо;
- самозахисту – аналізувати причини конфлікту, адекватно оцінювати в ньому власну роль та роль партнера, використовувати кодові слова й алгоритми правильних дій, щоб запобігти конфлікту, визнавати власні помилки та правоту партнера, відстоювати право на власну думку та особистий простір, не миритися з несправедливістю, давати відсіч агресивним діям інших тощо.
Отже, для того щоб завтра наше
суспільство складалося з гідних людей, вже сьогодні важливо формувати в
дошкільників уміння правильно оцінювати себе, свої вчинки, почуття, думки, поведінку
в категоріях самоповаги. Складно? Так. Така діяльність вимагає від дорослих
терпіння, розуміння важливості й корисності цього процесу для гармонійного
майбутнього дитини, а від самої дитини — досягнення згоди з собою та людьми
навколо. Це нагадує шліхтування дорогоцінного каменю – процесу тривалого,
копіткого, який потребує не лише професіоналізму, а й натхнення. Окремі методи
та прийоми виховання в дошкільників власної гідності розглянемо в наступній
статті.
Джерело: Журнал «Вихователь-методист дошкільного закладу». ‒ 2022. ‒ № 8
Цікава та корисна інформація. Дякую!
ВідповістиВидалити