ТЕАТР І ТЕАТРАЛІЗОВАНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ПРАКТИЦІ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ

Підвищення ефективності корекційної роботи з дітьми з 

фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення (ФФНМ) – одне з головних завдань, що стоять перед вчителями-логопедами і психологами дошкільних навчальних закладів. 

Сучасні спеціалісти в пошуках ефективних засобів корекції все більше орієнтуються на використання різних видів мистецтва. За останні роки виріс інтерес до механізму впливу мистецтва на дитину з ФФНМ. Психокорекційна програма, побудована на різноманітних видах мистецтва, може здійснити значний корекційний вплив, комплексно діючи на дітей.

Для вирішення комплексу психокорекційних завдань головним методичним засобом було обрано театральну діяльність.

Впровадження в практику роботи даного напрямку є надзвичайно перспективним.

Дитина з ФФНМ, засвоюючи свою роль в казці, потрапляючи в конкретне казкове середовище, виявляє активність і зацікавленість до участі в театралізованій діяльності, стає впевненою у правильній вимові звуків.

Рання інтервенція в психічний розвиток дитини засобів театралізованої діяльності є етично обумовленою і правильною.

Театральне мистецтво таке близьке й зрозуміле дітям – адже в його основі лежить гра, найголовніша річ для малюка.

Як вважають сучасні авторитетні дослідники, мистецтвознавці, педагоги великі можливості театралізованих ігор такі:

• беручи участь в театралізованій діяльності, діти ознайомлюються з навколишнім світом, а вміло поставлені педагогом питання спонукають дошкільників думати, аналізувати, робити висновки та узагальнення;

• з розумовим розвитком тісно пов’язана досконалість мовлення. Під час роботи над виразністю слів персонажів активізується словник дитини з ФФНМ, вдосконалюється звукова культура мовлення, його інтонаційний стрій. Виконуючи роль, дитина зрозуміло, чітко промовляє текст; оволодіває літературною мовою. У неї покращується діалогічне мовлення, його граматична будова;

• театралізовані ігри мають величезну роль для фізичного стану дитини, бо в процесі цих ігор активізуються всі життєві процеси;

• зміст театралізованих ігор має моральне спрямування: це доброта, дружба, чесність, сміливість тощо. Часто-густо у театралізованих іграх дитина перевтілюється в найулюбленіший, і як правило, позитивний образ, надаючи властиві цьому образу риси;

• театралізована діяльність є джерелом розвитку почуттів, глибоких переживань дитини, залучає їх до духовних цінностей;

• театралізовані гри розвивають емоційну сферу дитини, змушують її співчувати персонажам, співпереживати подіям, які розігруються у виставі;

• театралізовані ігри – це важливий засіб розвитку в дітей емпатії, тобто здібності розпізнавати емоційний стан людини за мімікою, жестами, інтонацією; вміння ставити себе на ї місце в різних ситуаціях, знаходити адекватні засоби сприяння;

• театралізована діяльність дає змогу формувати досвід соціальних навичок поведінки завдяки тому, що літературні твори або казки для дітей дошкільного віку мають моральну направленість (дружба, доброта, чесність, сміливість та н.). Саме здібність дитини до ідентифікації з образом, який сподобався, допомагає педагогам через театралізовану діяльність здійснювати позитивний вплив на дітей;

• театралізована діяльність допомагає дитині розв’язувати проблемні ситуації опосередковано від імені якогось персонажу. Це дає змогу побороти бо боязкість, невпевненість в собі, в «чистоті» свого мовлення, сором’язливість.  Розвитку впевненості в собі та соціальних навичок поведінки сприяє така організація театралізованої діяльності дітей, коли кожна дитина має нагоду проявити себе в будь-якій ролі; сором’язливим, невпевненим у собі дітям допомагає зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили й можливості; невгамовним та неорганізованим – навчитися витримки;

• театралізовані ігри мають психологічний вплив на формування психологічного стану дитини.

Наявність театралізованих умінь дає змогу кожній дитині з ФФНМ грати будь-яку роль, сприяє участі в сценічному діянні незалежно  від таланту дитини, її емоційності та характерних особливостей. Так, «акторами» всіх свят, розваг, як правило, є одні й ті самі діти, в яких виходить краще, без особливих зусиль на  те з боку педагога, що приводить до зазнайства одних дітей, формування в них неадекватної самооцінки та примирення з відсутністю здібностей і байдужості до цієї діяльності дітей з ФФНМ.

АКТОРСЬКЕ ТРЕНУВАННЯ                

Розвиток уваги та уяви у дітей з ФФНМ

Одним з головних питань «акторського тренування» є формування вмінь дітей 5-6 років брати участь в театралізованій діяльності.

Які ж типи підготовчих вправ спрямовані на розвиток розуміння образу?

Передусім це вправи на розвиток уваги та уяви, а також засоби образної та емоційної виразності, дитячий варіант «аутотренінгу».

Ці вправи забезпечують поступову складність завдань, їх різноманітність з урахуванням міри труднощів і повтору та можливість повернення до будь-якого типу  на якісно новому рівні.

Діти, в яких розвинена реакція на що-небудь, завжди швидко на все реагують, навіть в екстремальних ситуаціях. Пряма протилежність їм – діти неуважні. Проте кожна дитина може побороти свою неуважність, виховати в собі зібраність, постійно тренуючи пам’ять. А допомогти в цьому, може медитація, що означає зосереджене міркування.

Увага актора має бути «багатогранною», тобто такою, яка контролює одразу кілька об’єктів. Послідовно зосереджуючись на кожному з об’єктів, актор має перемикати увагу з одного об’єкта на інший. Увага дітей дошкільного віку нестійка, виникає на основі яскравих і сильних подразників та не характеризується як «багатогранна».

Як організувати увагу дошкільників для наступної діяльності?

Спочатку педагог використовує словесні вказівки. Головним завданням вважається розвиток уваги, перетворення її на постійно діючий фактор. Особливу значущість з цього погляду мають вправи, під час яких діти вчаться контролювати свою увагу, тримати в полі зору кілька об’єктів, зосереджуватись на тому об’єкті, який у цей момент найважливіший, але водночас не випускати з поля зору інших.

На розвиток слухової уваги проводить такі бесіди-ігри:

• бесіда-гра «Про що говорить вулиця?». Ігрове правило: закрити очі, послухати уважно та сказати, які звуки чули на вулиці («Ви чули різні звуки?», «На що схожі ці звуки?»);

• бесіда-гра «Про що говорить кімната?». Ігрове правило: послухати, які звуки чути в кімнаті; поміркувати що ці звуки означають.

У такий  спосіб  можна  проводити бесіди-ігри на теми: «Звуки будинку», «Звуки природи» та ін., поставивши перед дітьми завдання на розрізнення звуків. Діти вчаться міркувати про ту звуки, які почули, тобто порівнюють, аналізують.

Велике значення має самостійне придумування дошкільнятами різноманітних вправ на увагу, наприклад: «відгадати за звуком, хто це був чи що це було».

Доречним є проведення бесіди-гри «Небилиці», в якій діти мають помітити  та назвати небилиці. Наприклад, у вірші «Небилиці» К. Чуковського дошкільнята відповідають на такі запитання: «Чи своїм голосом кричав горобчик?», «А який у ведмедя голос?».

Дітям подобається самостійно будувати найпростіші ритмічні малюнки, наприклад: «Як співає зозуля?», «Як цвірінькає горобець?», «Як стрибає заєць?», та ін.

Важливим етапом роботи є розвиток дитячої уяви.

Уява виступає тим феноменом, який визначає якість будь-якої ігрової діяльності, особливо театралізованої. Є відомості про те, що театралізована гра має не лише велику емоційну привабливість, а й істотно впливає на розвиток уяви в дітей дошкільного віку, яка є одним з провідних показників результативності навчання. Справді, найуспішніший розвиток уяви відбувається в грі і театральній діяльності. Під час створення уявних образів дитина користується комбінуванням раніше отриманих зображень, їх перетворюванням, що проводиться шляхом аналізу та синтезу наявних у неї уявлень. Що яскравіші та глибші ці уявлення, то вище рівень уявленої ситуації. Створюючи нові образи, дитина надає речам невластиві їм якості, наділяє їх здібністю до перетворення, використовує заміщення, а для створення різких протилежностей – перебільшення.

Як розвивати уяву в дітей дошкільного віку?

Педагог пропонує дітям придумати свої власні небилиці, а відтак передати їх зміст у малюнках. Наприклад, усім відома казка, в якій головну героїню Царівну Несміяну ніхто не може розсмішити. Тому це можуть спробувати зробити діти, придумавши свої жартівливі історії.

Цікавим є також для дітей завдання знайти різні образи в природному матеріалі (жолудях, листках, шишках, палицях тощо), а потім відповісти на такі запитання: «Подивись уважно, що вони тобі нагадують?», «На що схожі?», «Що можна додати до них, змінити в них, щоб вийшло щось інше?»

Для формування поняття про дію як мову театрального мистецтва використовуються вправи на пошук дії, характерної для удаваного об’єкта. Наприклад, дитина тримає хутрову шапку, ніжно гладить її, «чеше за вушком», а діти відгадують: «Це не шапка, а собака чи киця».

Має значення й гра-показ певних дій, за характером яких дошкільнята визначають, що це за річ. При цьому педагог відзначає найбільш вдалі, точні, виразні засоби, як використовувала  дитина.

Проводяться також вправи-спостереження, наприклад , «Мандрівки за хмаринками». Звернувши увагу на небо та побачивши, які чудові пливуть хмаринки, діти можуть помандрувати за ними, відповівши потім на запитання: «Як ти гадаєш, на що схожі хмаринки?», «Що вони тобі нагадують?», «Як ти гадаєш, про що розмовляють між собою хмаринки?», «Про що б ти міг поговорити з хмаринками?».

Продовжуючи вирішувати завдання з розвитку уяви, педагог пропонує дітям придумати, а потім розповісти маленькі сюжети на означену тему, наприклад: «У перукарні», «У магазині»,  «У лікарні» та ін.

Наступний прийом, який стимулює дитячу уяву – придумати закінчення речення, наприклад: «Виглянув пролісок, озирнувся та побачив …?»

Полюбляють дошкільнята придумувати розповіді, які логічно та об’єднують два чи кілька предметів. При цьому в дошкільнят виховується вміння будувати сюжетну лінію, пов’язувати та відтворювати образи, події в своїй уяві  та передавати їх слухачам. Такі вправи сприяють розвитку творчої ігрової діяльності. 

Діти  придумують  також  цікаві  вітальні  слова  до  різних  свят (Новий рік, 8 Березня, Великдень, День народження та ін.) від імені казкових персонажів (Вовка, Снігової Королеви, Лисички, Червоної Шапочки та ін.).

У дошкільників розширюються можливості в створенні нових образів шляхом переробки матеріалу, отриманого під час сприйняття. Вони за власним бажанням проводять вправи із закритими очима: уявляють, що вони торкаються, гладять щось приємне, м’яке, холодне, гаряче, колюче, слизьке та ін. Наприклад: «Лід, грязюка, риба», «Їжак, цвях, ялинка», «Кожух, заєць», «Моя улюблена кішечка, мамин капелюшок».

Для подальшого розвитку уяви вводяться додаткові вправи з мімікою, які додаються з метою перевірки в дітей вміння уявити, які зорові образи виникають в них у зв’язку з характером музики. От приклад  того, як діти говорять про «Вальс» із балету «Лускунчик» (музика П. Чайковського): «Там Фея танцювала», «Лускунчик і дівчинка пливли у човні по річці» та ін.

Засоби образної та емоційної виразності

Як відомо, емоції та почуття супроводжуються часто виразними рухами –голосовими реакціями, мімікою, пантомімою. Щоб сформувати в дошкільнят усвідомлення суті театральної вистави – вміння перетворюватися, втілюватись, розуміти образ (тобто грати будь-яку роль), використовуються вправи, в яких передача характеру персонажу здійснюється за допомогою різних засобів образної та емоційної виразності.

Доречно згадати, що ще М. Бахтін, міркуючи теоретично, відзначив, що найбільш природно починати з пантоміми, бо розвиток жесту обумовлює розвиток слова. Тому вправи цього типу можна збудувати в такому порядку: жести, пози, міміка, пантоміма, інтонація.

Мета першої групи – формування вміння визначати особливості зовнішнього виявлення емоційного стану за допомогою жестів, добирати власні виразні жести.

Мета другої групи – формувати вміння визначати особливості  зовнішнього проявлення емоційного стану за різними позами та складати свої пози відповідно до настрою та характеру  героя.

Мета третьої групи – розвиток уміння визначати настрій людини за схематичними малюнками, виразом обличчя дитини чи дорослого, вміння знайти засоби виразності для адекватного вираження свого настрою за допомогою міміки.

Мета четвертої групи – формування вміння визначити властивості зовнішнього проявлення емоційного стану за виразними рухами всього тіла та складати свої пантомімічні сценки.  

Мета п’ятої групи – формування вміння розуміти та емоційно висловлювати різні душевні стани за допомогою інтонації.

Як стверджує знавець психології людського спілкування Аллан Піз, одним з найменш помітних і водночас найбільш невербальних є сигнал, який передається долонею руки. Як розвинути в дошкільнят уміння визначити особливості зовнішнього виявлення емоційного стану за виразними рухами рук, виражати жестами та пластикою рук певний емоційний стан, точно та послідовно виконувати кожну фізичну дію без предметів?

Бесіду про ознайомлення дітей із жестами можна розпочати так: «Давним – давно, коли люди ще не вміли розмовляти, вони розуміли один одного за допомогою різних рухів, жестів. А чи помічали ви, як під час годування маленька дитина раптом починає крутити головою з однієї сторони в другу, щоб ухилитися від ложки, якою її годують батьки? Як ви думаєте, що хотіла сказати цими рухами дитина? Звісно, вона вже не хоче їсти. Виходить, що іноді без слів можна зрозуміти, що хоче сказати людина.

Дітям дошкільного віку цікаві вправи ігрового характеру, в процесі яких вони вчаться розв’язувати певне завдання жестами, наприклад, «дуже гаряче», «замерз», «болить» та ін. Такому узагальненню сприяють вправи ігрового характеру «От він який», у процесі яких діти відгадують за жестами предмет («м’яч», «олівець», «книга» та ін.) .

Ускладнення вправ припускає зміну не тільки характеру та кількості рухів, а й самого сценічного образу. Він стає найбільш узагальненим і його втілення потребує більшої самостійності, індивідуальної творчості, наприклад: «листя, що опадає», «схід сонця», «квітка, що розпускається».

Наступна серія вправ забезпечує розвиток у дітей старшого дошкільного віку вміння визначати особливості зовнішнього виявлення емоційного стану за різними позами та складати свої виразні пози.

Роботу з дошкільниками над позами можна починати з визначення настрою чи характеру реальних фігур, зображених  на малюнках: веселий, засмучений, сумний, переляканий, здивований, захоплений та ін.

Корисне також читання віршів, де діти самі використовують різне положення рук, ніг, голови, тулуба, наприклад у вірші К. Чуковського «Тарганисько»:

…От де звірі звеселіли, оточили горобця,
Обіймають, вихваляють переможця-молодця!
Осли йому пісню по нотах ведуть,
Козли бородою дорогу метуть.

Діти охоче стають самостійно в умовну позу в іграх «Море хвилюється», «Зроби фігуру» та ін. У цих традиційних іграх вчитель-логопед пропонує дитині дати обґрунтування прийнятої пози, кожного руху тіла приблизно так:

−      Чому ти вибрав саме цю позу, а не іншу для передачі цієї фігури?

−      Поміркуй, яку ще фігуру можна зробити.

Спочатку дошкільнята обмежені у виборі засобів виразності, вміння імпровізувати тільки утворюється, тому вони використовують додаткові пояснення, які роблять образ упізнаваним.

Далі вводяться вправи на визначення та знаходження одного, але найбільш яскравого руху, жесту, пози, мімічного вираження, яке б робило образ таким, який легко упізнається, наприклад: «стара», «Баба Яга», «товстун», «дерево»  та ін. Такі вправи розвивають здібність до творчого пошуку засобу виразності, фантазії. Діти намагаються усвідомити, для чого вони це роблять, повірити в уявні обставини, привчаються пов’язувати рухи з відповіддю на питання: чому, для чого воно здійснюється.

Подобається дошкільникам також і групові пози. Так, домовившись заздалегідь, що чи кого вони будуть удавати, діти придумують різні композиції, наприклад: «фонтан», «автобус», «стіл», «рояль» та ін.

Під час виконання таких завдань дошкільнята вчаться відтворювати рухи, які відображають особливості того чи іншого образу та мають наявність елементів творчої трактовки. Вони стають чіткішими, виразніше виділяються такі засоби образної виразності, як пози і жести, набувають стійких навичок і вмінь у рухах.

Кращим мовленням є мовлення емоційне. Для того щоб дитина емоційно розмовляла, вона має правильно виражати свої емоції та розуміти емоції інших. Для цього необхідно розвивати м’язи обличчя, використовувати природні мімічні рухи.

Розвиваючи  м’язи  обличчя,  дитина  з  ФФНМ  покращує  рухову  активність щоб губ та щік, готуючи їх до більш складних вправ. Спочатку тренуються окремі лицеві м’язи (дитина надуває та втягує щоки, зажмурює очі, посміхається, хмурить лоб, скалить зуби тощо). Потім логопед пояснює дитині, що вони відображають складні почуття – радість, смуток, образу тощо.