ОСОБИСТІСТЬ ВИПУСКНИКА ДИТСАДКА: БАЗОВІ ЯКОСТІ

У Державному стандарті дошкільної освіти України визначено дев’ять базових якостей особистості, які мають бути сформовані у дитини для досягнення нею дошкільної зрілості. Це довільність, самостійність, відповідальність, креативність, ініціативність, свобода і безпечність поведінки, самосвідомість, самоставлення, самооцінка. Для кожної розроблена своя методика і послідовність дій, дотримання яких через певний, досить тривалий, час має забезпечити сформованість відповідної якості. Але для досягнення позитивного результату ми, дорослі, маємо формувати ці якості у дітей

щодня, в єдності та взаємозв'язку з іншими, у різних видах діяльності та формах взаємодії малюків з навколишнім світом.

Тож маємо на основі характеристики кожної з базових якостей особистості визначити єдиний алгоритм і педагогічні умови її формування у дітей в дошкільному віці.

ДОВІЛЬНІСТЬ ПОВЕДІНКИ

Довільність поведінки визначається здатністю дитини керувати своїми вчинками – робити не те, що хочеться, що «саме собою робиться», а те,
що треба робити саме тепер, і саме так, як треба. Тобто зусиллям волі дитина має припинити дію, яка «сама проситься», й виконати те, що потрібно, навіть якщо не дуже хочеться.

Як це відбувається? По-перше, малюк має зусиллям волі загальмувати мимовільну реакцію (хочеться). По-друге, сконцентруватися на поставленому завданні (треба) і, по-третє, виконати його, тобто досягти результату. Таким чином, довільна поведінка пов'язана з розвитком волі дитини та її свідомості. Вона гнучка й адекватна ситуації, особливо яскраво проявляється під час подолання перешкод – внутрішніх чи зовнішніх.

Педагогу варто пам'ятати: фізіологічна здатність до такої поведінки зумовлена розвитком лобових відділів головного мозку людини. Ці відділи формуються до семи років, тому до досягнення цього віку керувати своєю поведінкою дитині складно.

САМОСТІЙНІСТЬ

Самостійність – узагальнена якість особистості, що проявляється в ініціативності, критичності, адекватній самооцінці та відповідальності за наслідки своєї діяльності й поведінку. Це здатність ставити мету і досягати її, розв'язувати проблеми власними силами. Дві головні складові самостійності – свобода вибору і здатність за неї відповідати.

Самостійність – це не так уміння виконувати якусь дію без сторонньої допомоги, як здатність і прагнення «вириватися за межі своїх можливостей», ставити перед собою нові завдання і знаходити способи їх розв'язання.

Проявляючи самостійність, діти поступово пізнають навколишній світ і вчаться діяти в ньому. Проте тільки-но нова дія стає звичною для малюка (він навчився її виконувати), ставлення до неї змінюється як у нього, так і в його оточення. Освоєна дія вже не викликає захоплення в дорослих. Дитина втрачає до неї інтерес і починає шукати нову справу, успіх у якій дав би їй змогу знову відчути це захоплення. Таким чином, самостійність ніби перетікає з однієї сфери активності в іншу і локалізується десь між уже освоєним і ще тільки освоюваним умінням.

Діти прагнуть все робити самостійно, тому найголовніше у вихованні цієї якості – не так розвинути її, як не придушити.

Точкою відліку у формуванні самостійності є вік 2-3 роки, а сигналом для дорослих слова – «Я сам!». Привчати малюка до самостійності треба шляхом формування практичних умінь, окресливши межі його свободи та обов'язків, а також мотивуючи до діяльності. Оскільки самостійність дитини не має виходити за межі прийнятих у суспільстві норм і правил, то одночасно зі свободою необхідно надавати їй і знання про норми та правила поведінки в соціумі, залучати до виконання нескладних, але постійних і відповідальних обов'язків.

Можемо вважати, що рівень самостійності дошкільника відповідає вікові, якщо він вільно орієнтується, приймає рішення і сам знаходить способи досягнення своїх цілей у рамках провідної діяльності – гри.

КРЕАТИВНІСТЬ

Креативність – здатність дитини до творчості, готовність до сприйняття й продукування нестандартних ідей, винахідливість, оригінальність мислення.
Питання про те, є креативність самостійним процесом чи сумою інших психічних процесів, і досі залишається відкритим. Згідно з когнітивною теорією «вроджених структур» (Н. Хомський, Дж. Фодор), розв'язування творчих завдань передбачає взаємодію різних психічних процесів – пам'яті, уяви, мислення, мовлення. Л. Виготський обґрунтував положення про те, що творчість притаманна всім людям і проявляється вже в ранньому дитинстві.

Елемент творчості присутній в усіх специфічно дитячих видах діяльності. Гра дитини – це не просто згадка про пережите, ай творча переробка отриманих вражень, комбінування їх і розбудова з них нової дійсності. Створення дитиною малюнка, конструкції, гри, розповіді, виконання музично-ритмічних рухів, пошук нових способів і шляхів розв'язання завдань – все це також акти творчості.

В основі креативності лежить дивергентне мислення, яке передбачає, що може існувати нескінченна множина відповідей на одне запитання чи варіантів виконання одного завдання. Саме такий тип мислення притаманний дітям, тоді як у більшості дорослих мислення конвергентне, тобто таке, що передбачає існування тільки одного правильного розв'язку. Тому задля розвитку креативності дорослі мають заохочувати дітей шукати багато варіантів розв'язання завдань, порівнювати їх, визначати найкращий.

Становлення «первинної креативності» як загальної творчої здібності відбувається у віці 3-5 років (В. Дружинін, Н. Хазратова), й основним механізмом її формування є пряме наслідування значущого дорослого. Потрапляючи у нову ситуацію, дитина спочатку репродукує готовий спосіб дії, повторює його за дорослим задля досягнення бажаного результату, потім творчо наслідує – вносить елементи новизни (без істотних змін), у пропоновану схему дій, зразок, ідею. За цим настає етап репродуктивної творчості: дитина бере за основу пропоновану схему (ідею), але істотно переробляє її. І насамкінець – справжня творчість: малюк придумує, як досягти такого самого результату принципово іншим шляхом.

Тож у дошкільному віці не можна уникнути навчання дитини діяти за зразком, відмовитися від систематичних занять, мета яких – ознайомити з властивостями матеріалів і навчити певних технічних прийомів. Лише засвоївши все це, дитина зможе рухатися далі в своєму творчому розвитку.
Звісно, форма занять може бути різною – ігровою, дослідницькою, казковою, але елемент на учіння у ній має бути обов'язковим.

ІНІЦІАТИВНІСТЬ

Ініціативність характеризується здатністю і схильністю до активних і самостійних дій, власних починань і розвивається залежно від того, якою мірою дитині надана свобода і наскільки вона приймає суспільну необхідність певної діяльності. У дошкільників ініціативність найяскравіше проявляється у спілкуванні, предметній діяльності, грі, експериментуванні. Ця якість є показником творчого інтелекту особистості, тож до проявів ініціативності дитини треба бути уважними, стимулювати і підтримувати їх.

Ознаками ініціативності є: власні починання (перший крок до дії та взаємодії), новаторство у справах, здатність до самостійних вольових проявів, творчості. Ініціативність тісно пов’язана з розвитком інтелекту, волі, креативності та емоційним станом дитини. Діти більш ініціативні тоді, коли у них добрий настрій і самопочуття, а дорослі ставляться до їхніх ініціатив доброзичливо, пропонують підтримку та допомогу.

Треба розрізняти активність й ініціативність: ініціативна особистість проявляє у діяльності вільну надситуативну активність і підходить до поставленого завдання творчо, а активність дитини може бути проявом слухняності, певного емоційного стану, темпераменту.

СВОБОДА І БЕЗПЕЧНІСТЬ ПОВЕДІНКИ

Дошкільник має вільно почуватися і вміти безпечно діяти у звичних умовах життя у побуті, грі, навчанні тощо – і при цьому бути здатним обмежувати свою діяльність.

Тож дорослі мають окреслити межі свободи дитини, встановити чіткі правила та пояснити наслідки їх порушення. Ефективними є малюнки, що зображують негативні наслідки дій дитини з вогнем, водою, самостійного пересування вулицями міста тощо. Закріпити знання правил допомагають ігри-інсценівки, бесіди за казками та оповідками тощо. Важливо, щоб і батьки розвивали у дитини почуття міри, обмежуючи забаганки і привчаючи помічати потреби людей, що її оточують.

Свобода поведінки формується у вільній, ініціативній діяльності дитини, у якій вона спочатку спільно з дорослим, а потім самостійно шукає засоби досягнення мети, сама вибирає обладнання і матеріал для діяльності тощо. Володіння різними засобами організації власної діяльності – спілкування, ігрової, трудової, образотворчої, художньо-театральної тощо – є тим важливим чинником, що забезпечує самостійність і впевненість поведінки дитини.

САМОСВІДОМІСТЬ

У дошкільному віці з урахуванням оцінок оточення – дорослих і однолітків – дитина вибудовує образ себе, свого «Я». Цей процес відбувається поступово і супроводжується відокремленням себе та своєї діяльності від діяльності дорослих, усвідомленням власних бажань, прагненням до самопізнання.

Образ «Я» не є вродженим, він формується у людини поступово. Необхідною умовою розвитку самосвідомості є повноцінний розвиток усіх психічних процесів – сприймання, пам'яті, уваги, уяви, мислення тощо. Базова складова самосвідомості – «Я-концепція» особистості, а базовий механізм її формування – прийом порівняння: оцінюючи себе, дитина свідомо або несвідомо порівнює себе з іншими. Проте це не означає, що дорослі також мають вдаватися до цього. Діти надзвичайно негативно реагують на порівняння їх з іншими дітьми, особливо коли результат не на їхню користь (що буває у більшості випадків застосування батьками цього прийому). Дорослі мають порівнювати лише сьогоднішні й учорашні успіхи та досягнення дитини, не порівнюючи її з іншими малюками. Вкрай важливо, щоб порівняння відбувалося на позитивному емоційному фоні спілкування дорослого з дитиною, навіть якщо результати його не є позитивними. Адже до числа чинників, що впливають на формування «Я» дошкільника, входять міцність сім'ї, стиль виховання, зацікавленість дорослих у справах дитини та позитивне емоційне ставлення до неї.

Психологи вважають самосвідомість вершиною розвитку вищих психічних функцій людини, що забезпечує її здатність усвідомлювати зовнішній світ, виокремлювати себе з нього, а також пізнавати та переживати свій внутрішній світ і певним чином ставитись до себе.

САМОСТАВЛЕННЯ

Це один з компонентів самосвідомості особистості, що також тісно пов'язаний з поняттям «Я-концепція». Прийняття себе, позитивне ставлення до себе забезпечує гармонійне існування та високий рівень самоідентифікації особистості, активну роль суб'єкта у формуванні позитивної Я-концепції.

К. Роджерс поділяє самоставлення на самооцінку (оцінку себе як носія певних властивостей та чеснот) і самоприйняття (прийняття себе як унікальної індивідуальності, що має не тільки чесноти, а й слабкі сторони і недоліки).

САМООЦІНКА

Адекватна (тобто правильна, відповідна дійсності, а не завищена чи занижена) самооцінка є характеристикою розвиненої самосвідомості і стимулом розвитку особистості. У формуванні самооцінки відіграють роль ставлення до дитини в родині, взаємини між дітьми у різних осередках – дворі, студії, спортивній секції тощо, а також статус малюка в дитячому колективі дошкільного закладу.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ БАЗОВИХ ЯКОСТЕЙ

Пам'ятаючи про те, що особистість формується особистістю, батьки і вихователі насамперед мають надавати дітям зразки гідної поведінки, що є однією з умов формування у них відповідних базових якостей.

Педагогічними умовами формування базових якостей особистості в дошкільному віці є системна робота, спрямована на максимальне використання всіх можливостей дитячого розвитку; чітке окреслення меж свободи і відповідальності дитини; створення проблемних ситуацій, розв'язання яких вимагає інтелектуального, емоційного та вольового напруження дитини. Зусилля, як і результати діяльності дитини, мають позитивно оцінюватися дорослими. Оцінка і ставлення дорослого є в дошкільному віці стимулами розвитку всіх базових якостей особистості.

Базові якості особистості не формуються спонтанно, а розвиваються в результаті її діяльності та взаємодії з навколишнім світом (природним довкіллям і соціальним оточенням). В основі їх формування лежать знання. Тож, керуючись тезою Л. Виготського про те, що навчання веде за собою розвиток, маємо системно організовувати його. А зважаючи на провідну діяльність дитини, у якій найефективніше відбувається формування всіх якостей особистості, формою організації навчання слід визнати саме гру, в якій, по змозі, має інтегруватися якомога більше видів діяльності дитини.

Алгоритм формування всіх базових якостей особистості у дошкільному віці єдиний.

Ключові поняття, що характеризують успішну діяльність педагога, ‒ позитивне ставлення дорослого до дитини, позитивний приклад, спільна діяльність, свобода вибору дитини, навчання, гра, інтеграція.

САМОСТАВЛЕННЯ

Особливо ефективними у формуванні базових якостей особистості дошкільнят є казки та оповідки з повсякденного життя, що дають дітям змогу «пережити» ситуацію, яка цілком може виникнути в їхньому житті, продумати і змоделювати найбільш адекватні варіанти своєї поведінки в ній, знайти шляхи її розв’язання, зробити висновки на майбутнє.

Для формування у дітей самостійності, самосвідомості та інших базових якостей можна почитати їм твори В. Сухомлинського та інших письменників.

Джерело: Бєлєнька Г.В. Особистість випускника дитсадка: базові якості [Текст] / Г.В. Бєлєнька // Дошкільне виховання. – 2015. – № 7 – С. 11-14.