Її вважають оберегом української нації. Вишита
сорочка символізує сімейні цінності – пам'ять роду, вірність і любов.
В цій добірці ви побачите, як
українські поети оспівали вишиванку в віршах.
Вишиване платтячко
Плаття-вишиванку
Одягаю радо,
Буду в ній сьогодні
з друзями гуляти.
Мені личить унікальний
Одяг наш національний!
Автор невідомий
На свята уся сім'я
На свята уся сім′я
Мама, тато й навіть я,
Вишиванки одягаєм
В центрі міста ми гуляєм.
Хай всі знають, що родина
Любить неньку-Україну!
Автор невідомий
У садку попросили
У садку нас попросили всіх до свята
Вишиванку з дому взяти.
Зранку ми її попрасували,
акуратно із собою взяли.
Одягнули у садку й закружляли у танку!
Автор невідомий
Знайдеться в неї голка, нитка, час...
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.
Якщо людина хоче вишивати,
Побачить в цьому радість і красу.
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на квіточці росу,
І створить диво, первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ється і любов, і ласка
У хрестиках на білім полотні.
Надія Красоткіна
Я вишию сорочку кольорову
Й по білім світі гордо в ній піду.
У ній зустріну пору світанкову
І щастя світле я у ній знайду.
Я – українець! Дуже гордий з цього.
Несу у світ традиції свої
Для себе в Бога не прошу нічого,
Все в мене є: і гори, і гаї,
Поля родючі, повноводні ріки,
Озера сині, чисті небеса...
Я син землі від роду і навіки,
В краю, де поруч казка і краса.
Я – українець з щедрою душею,
На вишитому рушникові хліб несу.
Горджуся Україною своєю
І в серці бережу її красу,
Історію, традицію і пісню,
Й правдиве слово-думу Кобзаря...
То ж вишиванку я до серця тисну
І вірю, що зійде моя зоря.
Надія Красоткіна
Вишивала мама
Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
– На, вдягай, синочку!
В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обніму
Я свою матусю.
Вадим Крищенко
День вишиванки. Це великий день,
Бо люди згадують сім’ю, родину.
Як шила мати і вела пісень,
Сорочку гарну вишивала сину.
Лягав собі узор на полотні,
А мати шила і думки вплітала.
Так долю вишивала день при дні,
Щоб добра доля сина не минала.
А як же вишивала рушники
І дарувала дітям на дорогу…
Щоб діти подолали всі шляхи
Й верталися до рідного порогу.
В тих вишиванках думи і пісні,
Про щастя мрії, туга за синами,
Тривога вічна, гарні дні ясні,
До Бога звернення — молитва мами.
Надія Красоткіна
Узор вручну, широка планка,
Легенький запах ковели.
Моя сорочка вишиванка ,
Вся ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки, степ , простори,
По лівій, правій стороні.
Червоно – чорні всі узори,
Мережив ряд на полотні.
Леся Вознюк
Сорочка-вишиванка
Сорочка-вишиванка! Модно й гарно!
Всі різні, двох однакових нема,
Як і людей знайти подібних марно,
Однакових нема, усе дарма.
Робота кожна індивідуальна,
Узор чи колір треба замінить.
Для сина він тепер уже сакральний,
Це оберіг, що завжди захистить.
Вкладає мати душу в вишиванку
І вся любов у хрестиках живе.
Буває, що й не ляже до світанку,
А за вікном он Місяць вже пливе
І заглядає в хату, заглядає…
Свій промінець, мов ниточку, дає.
А мати і часу не помічає,
Все вишиває й думає своє…
Надія Красоткіна
Я вишивку свою вплела
Я рідний край та мову солов’їну
У вишивку свою вплела, в нитки.
Я прославляю рідну Україну,
Яскраві вишиваючи квітки.
Душею я до полотна пристану
Та настелю на ньому краєвид.
Я іншою ніколи вже не стану
Під впливом промайнулих літ.
Ольга Вишневська
Вдягни свою чудову вишиванку
А українська вишиванка — диво,
У ній народу код, його душі.
І кожному в ній зручно і красиво,
Вдягнути ж вишиванку поспіши.
І гордо йди у ній по цілім світі,
Та мовою своєю розмовляй!
І хай сміється сонечко в зеніті —
Ти рідного свого не забувай!
Бо в ньому все — ліс, гори і долина,
І річечка, й маленьке джерельце,
Твій рідний край, чарівна Україна,
І мати, й батько — пам’ятай про це!
І хліб на вишиванім рушникові,
І пісня, що до серця пролягла,
І краєвиди навкруги чудові,
І стежка, що у Всесвіт повела.
Вдягни свою чудову вишиванку,
Відчуй в ній ласку і душі тепло,
І чистий ранок в ніжному серпанку,
І те, як добре з мамою було.
Надія Красоткіна
Українська вишиванка
Вишиванка рідна, ну хіба не диво?
В ній ходити модно, стильно і красиво.
Це митецький витвір, це краса і казка,
В ній душі наснага, материнська ласка.
Кольори сплелися в ній в узори й квіти,
Щоб були щасливі і сміялись діти.
А веселі люди від краси раділи
І самі, звичайно, вишивати вміли
Червону калину, зелені листочки,
Щоб були щасливі доні і синочки.
Й рідні вишиванки їх оберігали
Від біди в дорозі діток захищали.
Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,
Рідну Україну захистити вміли.
Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?
В вишиванці завжди модно і красиво...
Надія Красоткіна
Сорочка-оберіг
Вишивала мама синіми ниткам, –
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку, –
запалали маки у пшениці влітку.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.
Шила-вишивали хрестики зелені, –
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилось сонце у розлогій кроні.
Вишивала долю, наче по долоні.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини вишивала мати.
Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стала рідна Україна.
Мамину турботу збереже сорочка,
захистять від лиха хрестиків рядочки.
Леся Вознюк
Всі хвилини вільні
в нашім домі — спільні.
Батько щось ладнає,
мати вишиває...
І мене вчить мати
також вишивати.
Спершу все для Галі —
для моєї лялі,
потім по стібочку
братові сорочку...
Вишивать навчуся,
як уміє ненька,
вишию з любов’ю
рушничок чудовий
на портрет Шевченка.
Марія Хоросницька
Тоня вишива сорочку.
Вміло нитки підбирає,
Тихо пісеньку співає:
“Ой летіли дикі гуси…” —
Для рідненької матусі.
Гарно доня вишиває,
Сонця промені вплітає.
Наталія Любиченко
Вишиваю вишиваночку
Я для братика Іваночка.
Вишиваночка у вишеньках,
Ягідками рясно вишита.
Вся в мережках вишиваночка
Подарунок для Іваночка.
Варвара Гринько
Рано-вранці, на світанку,
Вишиваю вишиванку.
У зеленім житі
Буду ворожити.
Попрошу у неба
Солов’їний щебет.
Попрошу у квітки
Чарівної нитки.
Тоненької, шовкової,
Нитки кольорової.
Полотном біленьким
Вишию рівненько
Голосну сопілочку
І вишневу гілочку,
Пташечку, калину,
Маму і дитину.
Вийся-вийся, голочко,
Вишиваю долечку.
Візерунок рясно -
Буде доля красна.
Яна Яковенко
Мені сорочку мама вишивала
Мені сорочку мама вишивала
Мені сорочку мама вишивала,
Неначе долю хрестиком вела,
Щоб лихих стежинок не шукала
І до людей привітною була.
Виконуй доню – мама говорила
Життя закони, істини прості,
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді.
Наталія Май
Одягнімо, друже, вишиванки
Одягнімо, друже, вишиванки –
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.
Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.
Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм – вороги безсилі
Зруйнувати український дім.
Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ –
Молодих, відважних, дужих,
У єднанні на багато літ.
Автор: Василь Дерій
Моя вишиванка
Я встану рано-вранці, на
світанку,
Як спалахне на квіточці
роса.
Вдягну найкращу в світі
вишиванку
І оживе, засвітиться
краса
В промінні сонця. І моя
сорочка
У рунах, в квітах зразу
оживе...
З чарівних квітів я
сплету віночка
Й над світом щира пісня
попливе.
Сорочка, що матуся
вишивала,
Сердечко гріє, душу
веселить.
Бо ж мама щастя-долю
закликала.
Цей оберіг в житті нас
захистить.
А я іду по світу в вишиванці
Встає над світом щире
сонце вранці
І землю гріє променем
ясним.
А я іду по світу в
вишиванці.
Я — українець! І
горджуся цим.
В нас обереги вишивають
здавна.
Така традиція в народі
прижилась.
Вона прадавня, вічна й
дуже славна.
В культурі й до сьогодні
збереглась.
Ані вікам, ні моді не
здолати...
Вона в людському серці і
в душі.
У ній любові, мрій,
надій багато
І ти традиції забути не
спіши.
Вишиванки
Всіх зустрічають весняні
світанки,
А школа знову кличе на
урок.
Випускники вдяглись у
вишиванки
І на останній свій
прийшли дзвінок.
Усі такі красиві —
несказанно!
Як квіти, діти! Вишивки
цвітуть.
А час в дорогу кличе
невблаганно.
По цих дорогах всі вони
й підуть.
То ж мами їм сорочки
вишивали,
Щоб стріла їх удача на
шляхах.
Щоб ангели дітей
оберігали,
І зірочка світила в
небесах,
Яка б дорогу праведну
вказала,
Щоб діти їх не збилися з
путі.
В сорочку мати всю любов
вкладала,
Щоб дітям добре повелось
в житті.
Сорочка оберіг і світле
диво,
Вона в житті зігріє й
захистить.
Засвітить сонечком ясним
у зливу,
Поверне у дитинства
світлу мить…
Сорочка-диво. Скільки в
ній любові,
Високих мрій, надій і
сподівань.
В узори склались ниточки
шовкові…
Як хрестиківка добрих
побажань.
А вишиванки різні, всі
чарівні,
Однакових нізащо не
знайти.
Як і дороги в світ —
складні і дивні…
І кожен мусить по своїй
пройти.
Вишиванка — це оригінально
О! Вишиванки! Справді —
це красиво!
Чудовий одяг, що прийшов
з віків.
Код українців в них…
Хіба ж не диво,
Що одяг підкорити світ
зумів!
Бо вишиванка — це
оригінально
І двох однакових ніколи
не знайдеш.
Бо вишивалась завжди
спеціально:
Для доньки, сина чи для
себе теж.
Чи клалась вишивка уже
для чоловіка —
Найкрасивіша від усіх
обнов!
Бо ж не буває вишивка
безлика —
У ній завжди закладена
любов.
І те тепло, яке від
серця лине,
Турбота, щастя й доброта
у ній,
Й бажання захистити всіх
єдине,
Тому у вишиванки колір
свій,
Узори різні, квіти та
листочки,
В них мрія світла та
душа лежить,
Зашита гарно у дрібні рядочки…
І це найвища,
найсвітліша мить.
Бо стільки почуттів тут
пережито
Та безліч заповітних
мрій та дум…
Й любові море в
хрестиках зашито
Там радість, ласка,
ніжність є і сум…
Тож красивішого нічого
не буває,
Як вишиванка створена
для вас.
Вона любов несе і силу
має,
На неї не впливає навіть
час.
Матусині вишиванки
Мене матуся вчила
вишивати
Узори й квіточки на
полотні.
Традиції навчала
пам’ятати
Й пісні народні — світлі
і ясні.
І рідну мову ніжну,
солов’їну,
І жарти, й думи, чарівні
казки.
Любити вчила рідну
Україну,
Її ліси, поля, красу,
стежки.
Любов до всього дітям
закладала,
В красу довкілля
змалечку вела.
Й мені рушник на щастя
вишивала,
Й на добру долю у житті
дала.
Подарувала ще
сорочку-вишиванку,
Щоб оберегом стала на
путі.
І це зі мною буде до
останку,
Це найдорожче у моїм
житті.
Одягни вишиванку
Вишиванка — це гарно, це
наше, рідненьке,
Це стремління душі і
політ до краси.
Вишивати для діток
старалася ненька…
Тож свою вишиванку з
любов’ю носи.
В ній любов і турбота,
усі сподівання,
Світлі мрії, натхнення і
серця політ…
Захистити дитину свою
намагання,
Щоб здоровою, мудрою
йшла вона в світ.
Тож вона оберіг! В ній
краса, в ній надії,
Вічні думи матусі у
вишивці тій.
Щирість серця її, світлі
мамині мрії.
Тож вклонися доземно
матусі своїй.
Одягни вишиванку і нею
пишайся,
Українець же ти, краю
рідного син!
Бути гідним народу свого
намагайся,
Одягни вишиванку й йди
до вершин!
Учись, дитино, гарно вишивати
Учись, дитино, гарно
вишивати —
Це творчість і поезія
душі.
У вишивці закладено
багато...
Від неї відцуратись не
спіши.
У ній краса, билина,
дума й казка,
В ній подих вітру, шепіт
квітів й трав,
Любов, турбота, ніжність
мами, ласка,
Чарівність й диво
сонячних заграв.
Учись, дитино, гарно
вишивати,
У вишиваночку вдягнеш
колись дитя
І будеш колискової
співати.
Усе повториться, таке
воно — життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар