ДІТЯМ ПРО ВЕЛИКДЕНЬ ТА ВЕЛИКОДНІ ТРАДИЦІЇ

Великдень – одне з найбільших й найшанованіших після Різдва християнських свят. Воно приурочене воскресінню Христа. У давнину Великдень вважався святом бога Сонця Ярила.

Звичай пекти паски та фарбувати яйця виник також дуже давно.

З першим променем сонця священик в церкві сповіщає: «Христос воскрес!», а прихожани хором відповідають: «Воістину воскрес!».

Під час урочистого обходу храму святять паски, крашанки та різний наїдок. Потім усі розходяться по домівках, щоб сповістити одне одного про велику радість та привітати зі світлим урочистим святом.

Як і Різдво, Великдень – родинне свято, на нього збиралася вся родина. За традицією, розпочинаючи урочистий сніданок, господар обрізав зі свяченої паски скибочки з трьох боків, приказуючи:

‒ Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий!

Ці окрайці тримали до закінчення свят і потім віддавали худобі. Після святкового сніданку діти носили старшим родичам гостинці і отримували за це ласощі та писанки, якими потім гралися.

До свята готуються заздалегідь – печуть паски, роблять крашанки й писанки. Жовті, червоні, жовтогарячі кружальця, багатокутні зірки на писанці – зображення Сонця. Хвилі означають воду. Ще зображують листя – дубове або вишневе. Малюють півників, козликів, пташок, рибок, метеликів, бджілок.

ВЕЛИКОДНІ ЛЕГЕНДИ

Великдень називається так тому, що в той час, коли жив Христос, сонце світило так яскраво і дні стояли такі довгі, що теперішніх днів треба сім зложити докупи, щоби був один тодішній, ‒ такий був день великий. У давнину, за часів Христа, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж наступної суботи ввечері.

А коли вороги розп'яли Христа, то дні поменшали і стали такі, як зараз. Тепер тільки царські ворота в церкві на свято Великодня стоять навстіж сім днів. Ось чому цей день і називається великим.

*  *  *

Сповнилися слова Ісуса Христа і старозавітних пророків. Ісус зранку третього дня по смерті воскрес із мертвих. Відхилився важкий камінь на могилі Ісуса, з могили засяяло ясне проміння, а над гробом здійнявся воскреслий Христос, осяяний світлом великим, з кривавими слідами ран на руках і ногах.

За хвилину Ісус зник, а труна лишилася порожньою. Перелякані воїни побігли до міста сповістити свого командира про те, що сталося, щоб він їх не карав, бо вони не винні.

‒ Адже хто може змірятися з незнаною вищою силою, що творить диво? ‒ сказали вони в один голос.

Командир сидів саме за столом, збираючись снідати, а на сніданок мав варені яйця. Почувши сю звістку, він розлютився на вояків і почав кричати: ‒ Ви, певно, позасинали, замість добре вартувати, а злодії вкрали вам тіло Ісуса! Тепер викручуєтеся, вигадавши якесь «чудо», щоби уникнути смерті! Хіба може чоловік воскреснути з мертвих? Як з мертвого може статися живе, з червоного біле, а з білого червоне? Готуйтеся до смерті!

Воїни присягалися, що кажуть правду, та благали, щоби їм дарували життя. Раптом один із них глянув мимохіть на стіл і вигукнув:

‒ Ось, командире, поглянь! Чи не сталося з білого червоне? Чи не може бути чудо?

Командир поглянув і собі на стіл та й остовпів з дива. Усі яйця на таці тепер стали червоні. Хвилину не знав він, що з ним діється, а потім велика переміна сталася в його серці. Нарешті він промовив:

‒ Радуйтеся, бо ви врятовані! Вірю вам тепер, що Той замучений воскрес, і вірю, що Він був Богом. Ідіть з миром, а на спомин свого порятунку візьміть собі по одному червоному яйцю. Вони вас урятували.

Кажуть, що потім врятовані вояки розказували всім про те чудо, яке сталося над гробом Ісуса і в домі командира, а на доказ того показували червоні крашанки. І відтоді всі християни кожного Великодня готують крашанки і писанки та обдаровують один одного на згадку про той день, коли червоні крашанки врятували воїнів від смерті – як Ісус Христос своїми муками врятував увесь людський рід.

ВЕЛИКДЕНЬ

Ми довго чекали Великодня. Дивились на іній – уявляли білий вишневий цвіт.

Вербної неділі принесли з церкви освячену лозу. Хльоскали нею тата, маму, братиків, сестричок – так проганяли зиму, приказуючи: «Не я б'ю, лоза б'є... За тиждень – Великдень».

Чекали Великодня...

І от урочисто в церкві задзвонили дзвони. Зійшло веселе весняне сонечко і сповістило рясним промінням: «Христос воскрес!» Надворі розтала крига. З'явилася зелена травиця й тихо шелестить: «Христос воскрес!»

Вмиваймось, милі хлопчики й дівчатка, і притуляймо до щічок червоне яєчко, щоб завжди бути гарними. Перехрестімося до ікони, помолімося «Отче наш» і сідаймо до святкового столу, сказавши всім, хто в хаті:

‒ Христос воскрес!

Пообідавши, всі виходьмо з хати, хай невидимо увійдуть до неї наші родичі, яких вже немає на білому світі, й теж покуштують великодніх страв. Винесім худібці та птиці крихт свяченої паски і прокажімо:

‒ Христос воскрес!

Радіймо, що з воскресіння Христа настала весна, і сподіваймося, що вона принесе нам щастя.

Вітаймося з усіма, кого стрінемо, словами: «Христос воскрес!» А як нас привітають, відповідаймо: «Воістину воскрес!»

А. М'ястківський

ВЕЛИКОДНЯ ПРИГОДА

Засвітило сонечко ранком у віконечка.

Поклала мама в кошик паску, писанки, ковбаску та покликала донечку — Параску:

‒ Від себе і від Батька, і від мене занесеш Бабусі Свячене! І пішла Параска: в кошику ковбаска, писанки і паска. А дорогою дивуються горобчики:

‒ Цвірінь! ‒ що в Параски вишита запаска.

Іде Параска, вийшла на горбок. А до неї Бровко-песик: скік та скок!

‒ Куди ідеш та що несеш?

‒ Несу я паску, писаночки, ковбаску, від Батька і від Мами і від мене – несу Бабусі Свячене.

‒ А не буде там чого і для мене? ‒ Бровко питає, хвостиком махає.

‒ Писанки Матуся написали оленями, півниками, сонцями прикрашали. Не на те трудились мої Ненька, щоб з'їв Бровко писанки смачненько!

‒ Подививсь, Парасю, ще раз на Свячене: може там найдеться що для мене? ‒ Бровко питає, хвостиком махає.

‒ Білу паску – не малі це речі – мама цілу ніч місили ще й пекли у печі. Ой, багато мали з нею праці! Чи ж годиться пасочка – собаці?

‒ Подививсь, Парасю, ще раз на Свячене: я голоден – чи нема нічого в кошику для мене?

‒ Лиш ковбаска, вся товстенька, з салом. Мама її довго начиняли, ще й пекли! Я знаю, їсти ти готовий, та не дам ніяк ковбаски – псові!

‒  Поглянь, Парасю, в кошик – ще ж бо не порожній він! ‒ Бровко благає, хвостиком махає.

‒  Не порожній, ще остався... хрін. Викопала я його сама в городі – може, стане Бровкові в пригоді?

Дала Параска Бровкові ласощів тих, а Бровко лиш понюхав та:

‒ А-а-а-ап-чих!

В носі закрутило, в очах потемніло. Пчихнув Бровко, заточився та штовхнув Параску. Випустила вона з рук кошик, паску, писанку, ковбаску...

Покотилася з горбочка паска, а за нею стежкою всі писанки й ковбаска, а за ними кошик і Параска, а за ними, гавкаючи, Бровко-пес.

Котилися, котилися ранок весь. Аж мусили стати, бо докотились до бабусиної хати. Встала тоді Параска, позбирала в кошик паску, писанки, ковбаску та промовила:

‒  Бабусенько, я від Мами, і від Тата, і від мене принесла ласощі вам та Свячене.

І сказала, яка пригода приключилася: як усі вони з горбочка покотилися. А Бабуся – нум Параску цілувати. Посадила її на покуті в хаті, а Бровкові біля порога дала велику кість. А він зубами: хап! І їсть, і досі їсть!

Л.  Храплива

ЩО МИ ЗНАЄМО ПРО ПИСАНКИ

Писанки й фарбовані яйця (крашанки) пов'язані з дійством освячення паски під час найголовнішого свята – Великодня. Звідси і їхня назва – великодні яйця.

У давнину яйця розписували писанкарки, рідше – писанкарі, які здебільшого були й знахарями, а були серед них і справжні цілителі, їх ще називали земними богами. У минулому писанки правили за своєрідні амулети, обереги від усякого лиха та хвороб.

А узори, виведені на них, мали символічне значення, були магічними. Цікаво, що майже весь рослинний орнамент на українських писанках пов'язаний із рослинами, відомими своїми лікувальними якостями. ...Дуже поширені писанки із зображенням весни. Символізують весну різноманітні квіти, гілки дерев, гірські рослини, гірлянди, віночки, букети.

Ось що сказав про українську писанку Михайло Стельмах: «Народ живе красою, уміє не лише створити, а й обезсмертити себе у прекрасному. Стільки стрілося в писанці! Казка, пісня, бувальщина, материнська колискова й росяна стежка дитинства, вінок першого кохання й дужість повноліття, мудрість старості і присмак вічності у присмерку вечірнього неба. З радістю – смуток, з усмішкою – надія. Добирайте, осмислюйте, повертайте скарби народові, котрий примножить їх знову і знову».

 (скорочено) О. Соломченко

СИМВОЛІКА УКРАЇНСЬКОЇ ПИСАНКИ

Про традиції розписування яєць навесні складено багато легенд.

Ці традиції сягають у глибоку давнину часів дохристиянства. Одна з таких легенд, розказана Іваном Сомишем у 1926 році, розповідає ось про що.

Настала сувора зима. Але деякі птахи ще не встигли полетіти на південь, тому багато з них загинуло на лютому морозі. Люди, які поважали птахів, як Божих створінь, шо приносять весну і тепло після холодної зими, забрали всіх їх додому, відігріли й утримували в домівках упродовж цілої зими. Згодом сонечко почало пригрівати сильніше, наближалася весна. Птахи вилетіли з людських домівок і полетіти вдалину. Але згодом повернулися й усім принесли писанки і весну. З того часу і почали люди розмальовувати писанки.

Чому саме яйце стало одним з найважливіших елементів дохристиянських вірувань наших предків?

Яйце – це символ народження, джерело життя. Саме здатність яйця створювати нове на землі стала причиною того, що воно є невід'ємним елементом багатьох стародавніх ритуалів.

З прийняттям християнства яйце було включено у Великодні обряди.

Виникли також нові легенди, пов'язані зі святом, наприклад про те, що крашанки виникли з крапель крові розіп'ятого Ісуса і сліз його матері Марії.

Познайомимося із стародавньою символікою розпису яєць, зразки якої наведено нижче.

Одним зі стародавніх і найважливіших символів національного світосприйняття було сонце – символ багатства.

Традиційним мотивом була свастика. У народі її називали «ламаний хрест», «качині шийки», яка теж символізувала багатство.

Хрест – символ християнства, символ дня сонцестояння, добування вогню.

Олень – символ, пов'язаний із сонцем: він виносить сонце вранці і забирає увечері.

Також були поширені зображення «знак безконечника», «знак трикутника». Знак трикутника багатозначний. Заштрихований – означає дощ, ще він означає зоране поле.

Найбільш дивним знаком було зображення Берегині, богині, «Боженьки», що згодом набула форм фантастичній декоративних квітів.

Дерево життя символізувало ще й розвиток роду (мати, батько, син).

Стилізоване зображення руки символізувало владу або символ присутності Бога. Їх ще називають курячі лапи, ведмежі лапи.

Кожен знак рослинної символіки також мав своє значення.

Зооморфний орнамент на писанках не такий популярний, як рослинний. Зазначимо лише, що кінь означав витривалість, олені – довге життя, риби – Ісуса.

Якщо говорити про символіку писанок загалом, то тут слід зважати не тільки на орнамент, але й гаму кольорів. Кожен район України мав своє, характерне лише для нього сполучення кольорів. Стародавні писанки мали два кольори.

Пізніше наші предки вирішили, що чим більше кольорів на писанці, тим більшої магічної сили вона набуває і зможе принести їм кращу долю.

Червоний – символізує собою позитивну символіку й означає радість життя.

Чорний – не завжди означає потойбічне життя. У сполученні з червоним наголошує на тривожній правді життя.

Жовтий колір означає місяць, зорі, врожай.

Голубий – небо, повітря, здоров'я.

Зелений – весну, воскресіння природи.

Багатобарв'я означає сімейне щастя, світ, любов.

Сполучення чорного і білого – свідчення поваги до душ померлих.

НЕ Я Б’Ю – ВЕРБА Б’Є, ЗА ТИЖДЕНЬ ВЕЛИКДЕНЬ!

Мабуть, кожна людина протягом усього свого життя свято береже у пам'яті найсвітліші спомини дитинства. Хтось згадує затишок рідної домівки, у якій уперше почув ласкаве слово і відчув ніжну материнську любов з її щемливою колисковою піснею.

Ще хтось – веселкове намисто живих квітів – чорнобривців, мальв, що пломеніли на батьківському подвір'ї. Декому згадується дзвінкий голос сопілки, що гармонійно переплітається з грайливим передзвоном гірського потічка та милозвучним шепотом струнких смерічок.

А мені запали в дитячу душу ті красні й пишні споконвічні звичаї моїх батьків, що дбайливо передаються з покоління в покоління.

І тепер, коли задивляюсь на прутики червонолозу, що рясно закосичилися оксамитовими сріблясто-синюватими котиками, пригадую яскраві епізоди святкування Цвітної неділі (цю днину ще називають Бечковою, або Вербною неділею). Традиційно в суботу хлопчики заготовляли вербові гілочки й приносили до церкви. У неділю священик у церкві освячував їх, і люди несли ці гілочки додому. Повернувшись з відправи, батьки символічно «били дітей», рідних, близьких і знайомих свяченими прутиками, приказуючи:

Не я б'ю – верба б'є,

За тиждень – Великдень,

Будь дужий, як вода,

А багатий, як земля!

Люди вважали, що посвячена верба містить у собі чародійну силу. Торкаючись нею своїх рідних і близьких, кожен вірив, що в такий спосіб відганяє від людини все зло, що може спіткати її протягом цілого року.

Посвячену вербу батьки зберігали цілий рік у надійному місці, на покуті за іконою, щоб відганяти зло і негаразди. А влітку, коли збиралося на бурю чи град, вербу виносили на подвір'я, щоб відвернути стихію, яка в розбурханому небі наближалась до людських осель.

Били цими галузками худобу, щоб її ніякі хвороби не чіплялись і літом комахи не кусали. Запам'яталася така приказка, що ходила між старими людьми: «Прийде Вербиця, зима назад не вернеться!» Коли когось вдаряли галузкою верби, примовляли: «Будь великий як верба, а багатий, як земля». Віщували в народі і таке: коли на вербну неділю мороз, то буде врожайний рік.

А чи знаєте ви, що раніше люди дуже вірили у чарівну силу свяченої верби? І вважали, що вона виліковує багато недуг, очищає воду. Дивувалися силі живучості верби, адже навіть маленька вербова гілочка, встромлена у землю, вкорінюється, і виростає дерево. Ми малими ковтали вербові «котики», щоб не боліло горло. Освяченою вербою навесні виганяли вперше худобу на пасовисько.

Освячену гілку верби клали у воду, коли купали хвору дитину. А тільки й треба, що три гілочки верби, аби від дому нечисту силу відігнати. Вважали, що верба дезінфікує стіни нашої домівки.

Якщо побував у вашому домі чорний заздрісник і залишив згубне для вас сміття, то гілочки верби не обминуть насланих на вас напастей. Слід лиш зібрати зметене сміття ввечері й спалити його поза подвір'ям, аби на всі чотири боки попіл вітром котило.

Вербна неділя розпочинала двотижневі Великодні свята. «За тиждень – Великдень, уже недалеко червоне яєчко!» ‒ обіцяли нам, дітям, дорослі, жартома шмагаючи нас на здоров'я, на щастя свяченою вербою.

СКОРО ВЕЛИКДЕНЬ. ЧИСТИЙ ТИЖДЕНЬ

Споконвіку Великдень вважається чи не найбільшим святом.

Якраз на цей час припадає поворот сонця на літо, а це означало пробудження всього живого, воскресіння природи, перемогу життя над смертю, правди над облудою.

Тепер це народне свято, що прославляє воскресіння Сина Божого як торжество добра над злом. Великий це день, бо воскрес Ісус Христос. І люди дуже радіють цьому. І з цієї нагоди по-особливому святкують цей день. До свята прибирають у хатах, на подвір'ї, шиють новий одяг. І земля прибирається до свята – усе навкруги зеленіє, цвіте. А на свято люди йдуть до церкви.

Великодні свята у нашій родині вважалися найвеселішими і найрадіснішими весняними урочистостями. Тому готувалися до них з великою увагою і чекали їх з трепетом. Починаючи від Вербної неділі, в наступні дні великоднього тижня господарі ретельно причепурювали свою домівку та обійстя, вигрібали в садках суху траву та опале листя, підмітали подвір'я.

До Великодня готувались довго і старанно, адже йому передував Великий піст, що тривав сім тижнів. У цей час справжні християни повинні були замислитись над своїм життям, покаятись у вчинених гріхах і постаратися направити життя. Тоді не годилося справляти веселих забав, натомість треба було дотримуватись посту, відвідувати всі церковні відправи. Бажано було здійснити паломництво до святих місць (якогось монастиря, старовинної церкви). Найчастіше на прощу ходили до Києво-Печерської лаври, а то навіть у Палестину, до Гробу Господнього.

Я чула не раз, як старші люди казали, що під час Великого посту кожній людині потрібно очистити свою душу від гріхів. Тому бачила, як, незалежно від віку, ішли люди до церкви і, опустившись на коліна перед священиком, сповідувалися, каялися у своїх гріхах, причащалися, щоб уже з чистою совіс¬тю святкувати Воскресіння Христове.

Велика середа

У Велику середу обливали свіжою (холодною) водою худобу, вірячи, що ця вода помічна.

Великий, або Чистий четвер

У цей день обов'язковим було ритуальне обмивання. Щоб позбутися хвороб, до схід сонця йшли купатися до ставу чи річки, приносили додому «бігучу» воду (щоб «спливли» хвороби) і нею обмивали дітей. А ще вірили, що збіжжя, посіяне в Чистий четвер, буде чисте від бур'яну. Попіл, вибраний з печі в середу, четвер, п'ятницю чи суботу і посипаний на розсаду капусти, захищає від черви, а висипаний у курник – сприяє плодючості курей.

До Чистого четверга кожна господиня мала побілити хату, все випрати, помити і прибрати. Ввечері йшли до церкви на «Страсті».

Здавна українці вірять у магічну силу страсної свічки, запаленої в церкві у Страсний (Чистий) четвер напередодні Великодня. Необхідно будь-що донести цей вогник додому, не загасивши його. Для цього роблять спеціальні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла, які захищають тремтливе полум'я свічки від вітру.

Саме цією свічкою випалюють хрест у хаті на сволоку ‒ «щоб лиха нечисть хату минала». Якщо полум'ям страсної свічки випалити хрест на воротах, то на подвір'я не забіжить «поганий собака», тобто «нечиста сила», що цього вечора ходить по землі у такій подобі. А ще страсну свічку запалюють перед святими образами, коли на мешканців дому нападає страх, а також під час великої грози, «щоб грім хату не спалив». Тому таку свічку ще називають «громичною» або «громицею». Запалюють її у випадку тяжкої хвороби людей або худоби, а також під час важких пологів; дають у руки вмираючому. Пасічники з цією свічкою ходять до бджільника.

У давнину страсні свічки селяни виготовляли самі, бо «трудова свіча лучче Богові вгодна». Страсну свічку старалися берегти, аби вистачило її надовго, бо в багатьох бідах вона допомагала. Особливо ж велику силу має свічка, що горіла на Страсний четвер дванадцять років поспіль.

Великодня п 'ятниця

У Великодню п'ятницю нічого не робили, дозволялося лише пекти паску. На цей день замовкали церковні дзвони. Люди дотримували суворого посту, нічого не їли аж до Великоднього сніданку.

У Великодню п'ятницю господині з найбілішого пшеничного борошна починали випікати паски, оздоблюючи їх хрестиками з крученого тіста. Серед пасок одна, завбільшки як решето, призначалась для освячення. Були й менші, що називались перепічками, які роздавали «за простибі». Кожна паска була по-своєму гарна. Але найкращою була та велика, пухкенька. Посередині – трохи зарум'янілий хрестик, а по краях викладений кіскою обідочок. Тоненьким валочком з тіста викладено букви ХВ, що означало «Христос Воскрес». Мама пам'ятала про всіх і випікала пасочку кожному. Мені – меншу, з хрестиком посередині, братові – із пташками, а сестрі – з косицею. Випікання паски було урочистою церемонією. Коли тісто на паску «підростало» і надходив час саджати її до печі, господар виходив з хати глядіти, щоб ніхто з чужих до хату не ввійшов та не зурочив паски. Доки паска в печі, не можна нікому в хаті сідати, бо інакше вона не «росла», могла навіть «сісти». А це було поганим «знаком» ‒ може хтось із родини в «землю сховатися», тобто померти. Малими ми вірили в ці прикмети і боялись їх здійснення, тому тихенько грались у куточку кімнати і чемно чекали, коли мама вибере з печі випечені паски.

Однак гордістю кожної господині були «баби», до тіста яких додавали копу (60 штук) яєць. Випікали їх у спеціальній металевій формі. І коли в печі випікалась «баба», то нам дозволялось ходити по хаті дуже тихенько, легко зачиняти двері, бо «баба» приготовлена з легкого тіста. А як витягали «бабу» з печі, то треба було її носити і колисати в рушнику, на руках, доки не охолоне. Скільки то було в хаті втіхи нам, малечі, що брала участь у такій поважній церемонії. Та то не все – печену « бабу» ще гарячою посипали цукровою пудрою з ваніліном або поливали білою помадкою, приготовленою з цукрової пудри та білків, і посипали кольоровим маком. По ній писали рожевою помадкою слова «Христос Воскрес». Також випікали у спеціальних формочках «баранчиків», перев'язували їх паперовими стрічками. Таких «баранчиків» можна було купити і в магазинах, їх випікали кондитери з білої маси, але те, що випікалось вдома, було найсмачнішим, найліпшим. У Карпатах гуцули виготовляли таких баранчиків із сиру. Вони запам'ятались мені не тільки як пожива, а як витвір народного мистецтва. Традиційними були різні вироби з м'яса – ковбаси, шинки та печене порося з хроном, більшість страв готували з яйцями – яйце з хроном; яйця, залиті холодцем.

У передсвяткові дні велику увагу приділяли церковному приміщенню, де теж прибирали. А дехто обдаровував храм вишитим рушником і писаною скатертиною чи накидкою з гарним візерунком. Ці речі вживалися під час церковних обрядів. У Великодню п'ятницю люди збирались у храмі, і я із дитячою цікавістю спостерігала, як із плащаницею, на якій зображено розп'яття Ісуса, тричі обходили церковне приміщення, а потім виносили її на середину і встановлювали перед іконостасом навпроти «райських» дверей. Тоді дзвони замовкали. Натомість паламар «калатав» у дерев'яні калаталки. І тоді сум оповивав моє дитяче серце. Я бачила, як у молитовній тиші ґазди і ґаздині, дідусі і бабусі, молоді люди, опустившись на коліна, щиро шептали молитви, а були й такі, що від церковного порогу до плащаниці на колінах підходили, били поклони і цілували розп'яття. Був такий звичай – класти ладан під плащаницю, а потім забирати додому, вірячи, що він охоронятиме родину від грому, різних бід і недуг.

Великодня субота

Надходила Великодня субота. У цей день фарбували крашанки, розмальовували писанки. Мені запав в душу сам процес виготовлення писанок і фарбування яєць, таємнича атмосфера зі своєрідним запахом розтопленого бджолиного воску. І біле яйце, що поступово, під вправними маминими руками, перетворюється на справжнє диво! У кожній хаті писанки робили по-своєму. Запам'ятались мені такі назви писанок, як «40 клинців», «ружки», «христівка», «безконечник» тощо. Писанки були й залишились символом свята, оновлення життя. їх писали по-різному, добираючи характерні для кожного села кольори, візерунки. Колись їх підвішували на нитках між іконами, на стіні. Це був оберіг.

У суботу, в надвечір'я готували дору, тобто накладали до освячення в спеціальний кошик, виготовлений із вербової лози, спочатку скибочки хліба, потім паски, очищені від шкарлупи варені яйця, сир, молоденький зелений часник, хрін, стіжок солі, шматочок солонини, кільце ковбаси, шинку, писанки, яблука, а посередині встановлювали свічку. І все це накривали новеньким вишитим рушником.

У той же час у ніч із суботи на неділю на пагорбах хлопці запалювали великодні багаття. Існує дуже давній звичай, який нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі, а святкування починається опівночі або на світанку.

Ніч перед Великоднем (як і перед Різдвом) ‒ особлива, чарівна. За повір'ям, цієї ночі цілющої сили набуває вода, здатна виліковувати безнадійно хворих (тоді, як уперше задзвонять дзвони на «Христос Воскрес!). А найдостойнішим людям відкриваються небеса, і вони бачать там Матір Божу.

ВЕЛИКОДНІЙ СНІДАНОК

Коли на Великдень поверталися зі свяченим до своїх домівок, господар хати з кошиком ставав на порозі і казав тричі: «Христос воскрес». А вся родина, сім'я хором відповідала: «Воістину воскрес».

На Гуцульщині був такий звичай, що ґазда свячену паску насамперед ніс до худоби, клав її тричі на хребет, промовляючи: «Який дар красний, такі аби Бог дав телиці красні». Зі стайні господар зі свяченою паскою йшов до пасіки.

А там промовляв до бджіл з надією на кращий приплід і врожай. Коли ґазда вертався у хату, вся родина сідала за стіл, господиня запалювала свічку і прилаштовувала її до першої паски. Помолившись, усі разом говорили: «Аби ми дочекали й на другий рік Святого Воскресіння». Цей ритуал виконувався в кожній родині.

Мати накривала стіл білим вишитим обрусом. Святковий стіл заставляла найліпшими наїдками та напоями. Більшість страв, за традицією, готувалися з яєць, були тут і сир, і ковбаса, і шинка, і масло, і хрін, і молодий часник. А посередині красувалась пишно випечена паска, біля неї мати запалювала свічку. Тато брав свячене яйце, нарізав його на шматочки для кожного за столом і при цьому промовляв: «Дай нам Боже в щасті й при здоров'ї святу паску спожити, на другий рік Воскресіння діждатись і рік від року, доки Бог призначив віку. Христос воскрес!» Всі відповідали: «Воістину воскрес!» І після молитви починали снідати.

Першою стравою була, звичайно, паска. Тато відламував шматок паски з трьох боків, промовляючи: «Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух святий». Ці шматочки зберігали до закінчення свят, а потім давали худобі, щоб вона була здорова. Деякі люди крихти, зібрані з великоднього столу, викидали на город, бо вірили, що з тих крихт виросте боже зілля – маруна. На Гуцульщині ві¬рили в те, що крихти зі святкового стола слід кидати в піч, бо якби ту освячену крихту з'їла миша, то перетворилась би в кажана.

Улюблений у нашому народі звичай – благословення на Великдень їжі й печива. З благословенням великодніх пасок тісно пов'язані наші славні писанки. У Прикарпатському краї існує звичай обдаровувати рідних крашанками чи писанками за святковим столом. Адже всі ми переконані, що яйце є символом Христового воскресіння. Як з мертвої шкаралупи родиться нове життя, так і Ісус Христос воскрес до нового життя.

Яйце – символ життя, і вважається, що воно має велику магічну силу. Яйце червоного кольору символізує відродження людей через кров Ісуса Христа. Яйця після освячення у церкві дарують один одному, кладуть на могили померлих. За народним повір'ями, пожежа припиняється, якщо у вогонь кинути освячене яйце; худоба не хворітиме, коли погладити її великоднім яйцем; вода для вмивання, якщо в неї опустити свячене яйце, сприяє здоров'ю та красі.

Пам'ятаю з дитинства, як мама налила в череп'яну миску води, поклала в неї щойно принесені освячені крашанки і дала нам, дівчатам, вмитися, потерти ними щоки, щоб ті були завжди рум'яними, а ми – гарними.

Слов'яни Великдень пов'язували з родючістю землі, з весняним відродженням природи. У великодньому кошику серед варених яєць обов'язково мало бути одне сире. Яйця святили очищеними, щоб освячена шкаралупа випадково не впала на землю і не була потоптана ногами, бо вона мала магічну силу. За сніданком їли все, що хто хотів.

ВЕЛИКОДНІ СВЯТА. ПОЛИВАНИЙ ПОНЕДІЛОК

Другий день Великодніх свят називається «поливаним понеділком». Це від того, що хлопці та дівчата намагаються облити один одного водою під супровід жартів.

Це був дуже потішний Великодній понеділок, бо було багато радості і сміху від того побаченого дійства. Парубки норовлять облити дівчат чистою водою. Ті ж начебто бояться і ховаються, щойно почують брязкіт відер та парубочі голоси, що супроводжуються голосним собачим гавкотом.

Цей дуже давній звичай символізує своєрідне очищення водою. А ще був звичай, коли другого дня свят парубки вдосвіта ходили по хатах по писанки. Зазвичай, якщо парубок взимку на вечорницях потанцював з дівчиною, то за це в понеділок (на другий день Великодніх свят) він мав отримати писанку від неї. Дівчина віддавала писанку хлопцеві, який їй сподобався, на знак любові. А якщо дівчина не хотіла давати писанку, її обливали водою.

Малі хлопці кроплять дівчат парфумами. За це дістають від них писанки На третій день Великодніх свят, як і протягом двох попередніх, молодь збирається коло дзвіниці. Між молодшими йде завзята боротьба за право дзвонити. Продовжують водити гаївки, забавляються, ходять у гості, обходять поля.

Великдень святкували сім днів, тобто весь тиждень.

Джерело:http://doshkolenok.kiev.ua/paskha-velykden/384-pro-velykden-dlya-doshkilnykiv.html