КАЗОЧКИ ПРО ВЕЛИКДЕНЬ

 Загублена писанка | Казки для дітей українською мовою

Казочка про пригоду Катрусі у передвеликодній вечір.

https://www.youtube.com/watch?v=gGmU5YK9Y-U

Казочка про пасочку

https://www.youtube.com/watch?v=P1BVSwE8F8U

Казочка про Писанку (Андрій М'ястківський)

ВЕЛИКОДНЯ ВІРШОВАНА КАЗОЧКА

В казочці розповідається, як звірята готувалися до свята Великодня.

 

Довга казка вас чекає,

Але я надію маю-

Казка діток розважає,

І ще декого навчає.

***

В лісі звірі гарно жили,

Між собою всі дружили.

Тут ворона прилетіла,

І всім звірям сповістила:

«Пасха йде- велике свято,

Люди будуть святкувати»

В лісі звірі всі зібрались,

Між собою домовлялись.

Пасху будем святкувати,

І яєчка фарбувати.

Зайця у село послали,

Курці-квочці загадали,

Щоб до Пасхи нам швиденько,

Нанесла яєць біленьких..

Звірі стали готуватись,

У домівках прибиратись.

Все, як слід попідмітали,

Чистили і прикрашали.

Рушники повишивали,

килими порозстеляли.

Ось вже свято на порозі,

І яєчка вже в дорозі.

Зайця звірі всі чекають,

Між собою розмовляють.

«Конкурс в лісі починаємо,

Кращу писанку шукаємо»

***

Лиска в нірку поспішала,

Так собі міркувала:

«Я візьму яєчко біле,

З морквою його зварю.

Стане воно жовтим-жовтим,

Як кульбабка у гаю».

***

І ведмедик поспішає,

барвники він теж шукає:

-Візьму біленьке яєчко,

У сік малини покладу.

І  рожевеньке яєчко,

Я на Пасху принесу.

***

Зайчик теж розхвилювався,

І на конкурс готувався.

Кущ шпинату на городі,

Заєць швидко назбирав.

І зелені яєчка,

Він на свято готував.

***

Білка ягід насушила,

І чорниці відварила.

Білі яєчка поскладала,

І вже синіми дістала.

***

А їжак не довго думав,

Він цибулі назбирав.

І коричневі яєчка,

Із лушпиння він дістав.

***

Лелека звірів здивувала,

Всім таке  розповідала:

«Взимку в Афріку літала,

Чаю каркаде придбала,

Я яєчка пофарбую,

Всіх навколо я здивую.

***

А ворона як почула:

«КАР-каде, КАР, КАР, де, де.

Полетіла вже по лісу,

Новину вона несе.

***

Свято  Пасхи наступає,

Звірі швидко поспішають.

На галявці всі зібрались,

Дуже чемно привітались.

Крашанки порозкладали,

Милувались, роздивлялись.

Потім  святозустрічали,

Яйцями всіх пригощали.

В конкурсі перемогли

Яйця їли аж 3 дні.!

 

 ВІРШІ ПРО ВЕЛИКДЕНЬ

«Свято Пасхи недалечко»

Н. Б. Куфко

Свято Пасхи недалечко,

Люди звичай бережуть, –

Розмальовують яєчка,

Пишні пасочки печуть.

Святкування йде віками, –

Це такі чудові дні:

В гості йти, під рушниками

Страви нести запашні.

Доброзичливо, з любов’ю

Мати щирі почуття,

Людям зичити здоров’я

І щасливого життя.

Святість – це чарівне слово,

Тільки треба так зуміть,

Щоб життя своє святково

У труді й добрі прожить.

 

«Христос Воскрес!»

Радість з неба ся являє,

Паска красна день вітає,

Радуйтеся щиро нині –

Бог дав радість всій родині,

Бог дав радість нам з небес,

Христос воскрес!

Христос воскрес!

 

«Христос Воскрес!»

І. Савицька

Христос воскрес! Радійте нині діти!

Сповнилося найбільше із чудес.

Пропала тьма, і сонце правди світить.

Христос воскрес! Воістину воскрес!

 

«Писанки»

В. Таран

В хаті на осонні

Сяду на ослоні.

Сяду я скраєчку –

Розпишу яєчко.

Нумо, пензлик, потанцюй,

Гарно писанку малюй.

Буде небо і земля,

І ставочок, і поля.

Сильний і міцний дубок,

А на ньому – яструбок.

Буде в мене писанка

Про Вкраїну пісенька.

ОПОВІДАННЯ ПРО ВЕЛИКДЕНЬ

Липова паска

Жили собі на світі два браті. Один багач, другий бідняк. Багач мав багато землі, лісів, худоби й усілякою добра, що навіть цісар йому заздрив. А бідний мав хатку з одним вікном. У цій хатині бідно жила немаленька родина, а їсти було нічого.

Під Великдень багачева жінка напекла багато пасок, а в бідній хатині не знайшлось борошна навіть на одну маденьку. Жінка сумує і плаче:

‒ Люди завтра паски понесуть святити, а ми що?

‒  Не журися, ‒ відповів бідний чоловік.

Бідняк узяв сокиру і подався до лісу. Ходив тим лісом, поки не зрізав липу. Підрізав від неї малий ковбанчик і обтесав його гак, що на подобу паски стала.

Прийшов з тією паскою додому. Став перед порогом і каже:

‒    Жінко, а ну розпалюй у печі вогонь, паску будемо пекти.

Жінка помастила ще її яйцем і вложила в піч, щоб присмалилася трохи. Паска гака вийшла гарна, рум'яна, висока, що жінка від утіхи аж заплакала і накрила її найфайнішим рушником.

Взяв бідак ту паску на другий день, на Великдень, і поніс її святити. Біля церкви людей було море. Та як багач побачив брата серед них, не можна сказати. Вподобав собі багач братову паску і позаздрив, бо його паски порозтріскувались у печі.

‒ Поміняймося з тобою пасками, ‒ каже до брата багач. ‒ Я тобі за твою гладеньку дам дві своїх. Тобі однаково, а у мене гості будуть дивитись, не годиться...

Бідний брат цього тільки й чекав. Помінялись.

Багач запросив гостей до себе додому. Гості спочатку роздивлялися його хороми, а потім сіли за стіл. А на столі красується така гарна паска. Усі дивуються: як така паска вдалася? І гарна, і рум'яна, і висока! А далі взялися краяти її. Та ба! Ніякий ніж не заліз у неї. Мусив багач аж сокирою розрубувати, і тоді виявилося все.

Соромно було багачеві визнати, що так помилився. Він і каже:

‒ Ну і видите, люди добрі, які чудеса на світі діються? З паски в одній хвилині зробилось дерево! Мабуть, хтось її врік.

Воскресіння Господнє

Вночі з суботи на неділю (третього дня по смерті) Ісус Христос воскрес. Ангел господній з'явився і відвалив каміні, від гроба. Воїни, що стерегли гроб, злякавшись сяючого видіння, впали, як мертві, а потім розбіглися. Деякі з них пішли до первосвящеників і розказані їм про все. що бачили, а ті дали воїнам грошей і веліли казати всім, що вони заснули й під час їхнього сну учні Ісуса Христа вкрали Тіло Його.

Деякі з жінок, а серед них і Марія Магдалина, рано-вранці в неділю прийшли до гроба, як велів звичай, щоб намастити Тіло Христа пахощами (миром), чого вони не встиг ти зробити піл час похорону. Коли вони підійшли до гроба, то побачили, що камінь від входу в гроб відвалений і на ньому сидить Ангел. Його постать була як блискавка, а шати його були білі, як сніг. Ангел промовив до збентежених жінок: «Не бійтесь, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розп'ятого. Його немає тут. Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь. І підііть швидше, скажіть учням Його, що Він воскрес з мертвих, і випередить вас у Галілеї: там Його побачите. Ось, я сказав Вам». І побігли вони від гроба зі страхом та великою втіхою, щоб учням про це розповісти.

Воскресіння – це найбільше свято. У його дні співають у церкві: «Христос воскрес із мертвих, смертні смерть здолав і тим, що в гробах, життя дарував!»

Пасочка

Великоднього тижня забіліли всі хати, ніби вбратись у білі сорочки, лишень одна маленька хатка край села стояла як сиротина, без білої одежини...

У тій хатці жила бідна вдовиця. Попала вона в тяжку слабість і більше жодної помочі не мала, окрім семилітнього сина. Семенко був дуже добрий синок: і слухняний, і тихий, і роботящий. Товариші любили його, як рідного брата, а отець духовний і вчитель – як рідного сина. А мати – то вже за ним пропадала. Він, бувало, як дівчина, й ложки помиє, і хмизу назбирає, й корову догляне, одним словом, усе, на що тільки його слабких сил стало. А упоравшись із роботою, не відступить від мами. Вона, бідна, лежить на ліжку, а він бере книжечку та стане читати так гарно і складно, що аж мама радіє. Так він і тепер читав і втомився. Наостанку сказав:

‒ Мамо. мамо, післязавтра вже Великдень, а ми які свята будемо мати?

Мама глянула на нього, і рясні сльози покотипася по її обличчю, бо жаль стало доброї дитини. А потім сказала:

‒ Синочку, якби дише Бог дав мені одужати, якось воно буде.

А малому закрутилися сльози в очах, хотів щось сказати, але хтось пробіг попід вікна. Семенко вийшов з хати і побачив свого шкільного товариша Василька, що прибіг його відвідати.

Поговоривши дещо між собою, хлопці ввійшли до хати. Василько побачив, що в їхній хаті сумно. Не побілено, пасочок не напечено і нічого не приготовлено на Великдень. Вийшли хлопці знову на двір, а Василько питає:

‒ Чому у вас нічого не зварено, не спечено?

‒ А хто, ‒ каже Семенко, ‒ буде варити, коли мама хвора?

Засмутився Семенко, та й Василькові стало жаль його. Прийшов Василько додому, а мама його тоді якраз виймала з печі великодні паски. Василько глянув на паски та й каже:

‒ Мамо, а ви мені спекли пасочку?

‒ А як же, дитино, спекла, та ти знаєш, що я всім домашнім усе по пасочці печу. Ось твоя пасочка!

‒ А яка вона гарна! Мамо, я собі зараз її візьму.

‒ Та куди ти її візьмеш? Я всі до комори занесу, та і твою теж.

‒ Ні, мамусю, дозвольте, я її сам сховаю, коли вона моя.

‒ Про мене, візьми, лише дивись, щось нині не їсти, бо то не годиться.

‒ Ні, мамуню, я не буду їсти.

Взяв Василько свою пасочку, вибіг на двір, дав її Семенкові: «Дарую тобі цю пасочку, щоб і ви мали свята». Семенко прибіг радісний до хати і каже: «Не журіться, мамуню, будемо і ми мати свята. Подивіться, яку пасочку мені Василько подарував». Мати зітхнула, подивилася на святі образи і сказала: «Бачиш, сину, що Бог нікого в біді не залишає, хто лише у нього милість має».

До Василькової мами прийшла сусідка й спитала, як їй паски вдалися. Господиня повела її до комори, показала все печиво й додала, що найкраща паска – Василькова.

‒ Васильку, ‒ сказала вона, ‒ ану покажи свою пасочку. Василько почервонів, як буряк. Стоїть і словечка не промовить. А потім розповів, що заніс її Семенкові, бо вони бідні.

‒Ви, мамо, не гнівайтесь на мене, ‒ закінчив Василько, ‒ що я йому свою пасочку подарував.

Мама поцілувала свою дитину, нав'язала цілу скатертину пасок, солонини, ковбас та писанок і послала Васильком бідній удовиці.

Воскресне полум'я

Удосвіта у Воскресну неділю пішли жінки до Ісусового гробу. На превелике здивування побачили, що хтось відвалив камінь, що замикав вхід до гробу. До гробу входили стривожені. Коли ввійшли, засвітили свічку і побачили янгола, що сидів у головах гробу та яснів, як сонце.

Очі його мали ясність блискавки, а одяг блищав, як сніг. Марія Магдалина, побачивши світло, вийшла із гробниці, встромила свічку у землю перед входом та повернулася назад до товаришок. З жаху жінки мов оніміли. Тоді мовив їм янгол:

‒ Чого шукаєте живого між мертвими? Чи ж не тямите, що Господь заповів, що третього дня воскресне? Ідіть і скажіть учням його, що ви тут бачили.

І вони вийшли. Надворі схилилася Марія Магдалина, щоб узяти свічку. Та, коли простягла руку по свічку, легко скрикнула. Інші жінки спинилися та роздивлялися, що там сталося. І всі побачили, що поки вони були в печері, свічка змінилася. Вона стала квіткою. Високість і стрункість свічки залишилися, однак полум'я було вже не одне: її оточувало багато лагідних пломінців. Було це ясне жовте цвіття. На самому споді горіли великі, розквітлі квіти-пломінці. Що більш угору, то менші були вони, а на самому вершечку були пуп'янки. Це були ґноти, що ще не горіли. Завжди, коли одне полум'я згасне, зразу запалюється нове цвіт-полум'я. Так спинається світло помалу, щораз вище, до синього неба.

Цю квітку називає наш народ «дивиною», або «царською свічкою». «Дивиною» тому, що здивувала побожних жінок, а «царською свічкою» тому, бо вона зацвіла раненько у Христове воскресіння, на його честь.

Коли побожні жінки вийшли з гробу та зайшли на леваду, на ній горіло жовте полум'я. Було того полум'я густо та багато. Жінки відразу здогадалися, що туди приходив Господь. Вони не зважилися йти за таємними слідами. Вогники були ніжні, мов шовк, та непорушні. Квіти, що виросли під святими ногами воскреслого Спасителя, ‒ це нагідки, або крокіс. Обидві назви нагадують нам, що ця квітка зацвіла під ногами Ісуса, що воскрес, бо назва «нагідки» говорить, що квіти зацвіли під ногами Ісуса, а «крокіс» ‒ що квітки цвіли скрізь, де крокував Ісус.

Королева писанок

Наближався Великдень. Діти збиралися разом і весь день розфарбовували писанки. Такі вже гарні були ті кольорові яєчка! ...Якоїсь миті, уже перед самісіньким святом, серед писанок почувся плач. Плакало біле, ніким не розфарбоване Яєчко. Було воно невеличке і дуже тендітне. А так – нічого особливого, звичайнісіньке яйце. Почувалося сумним і нещасним, покинутим усіма. Діти поспішали і забули його розфарбувати. Яйце втратило будь-яку надію потрапити до великоднього кошика.

‒ Ти чого всім настрій псуєш? ‒ озвалася до Яйця втомлена і напівзгорблена Свічка.

‒ Тому що забули про мене.

‒ Але й сьогодні ще малюють писанки.

‒ Аякже! Писачок надто втомлений. До того ж, писанок багато. Я зайве.

‒ Писачок у нас безвідмовний, ‒ запевнила Свічка і попрямувала до шухляди, у якій спав її приятель.

‒ Ти спиш? - звернулася несміливо.

‒ Дрімаю, ‒ усміхнувся Писачок і, потягуючись, визирнув із шухляди.

‒ Уже  відпочив  від  вчорашньої праці?

‒ Звичайно.

‒ Потрібна твоя майстерна рука, - Свічка привела за руку заплакане Яйце.

‒ Забули розфарбувати!

Писачок оглянув його з усіх боків, поправив на собі фартух, охоче потер руки і заспокоїв Яйце:

‒ Не сумуй. Ти будеш Королевою Писанок!

Писачок вишикував фарби, потиснув Свічці руку - і робота закипіла.

Червона фарба вимальовувала квіти, синя – виводила смужки,  жовта – прикрашала яєчко кружечками,  а зелена й фіолетова - наввипередки малювали хрестики й листочки.

Нарешті робота професіоналів була завершена! Фарби плескали в долоні і радісно оглядали новонароджену Писанку:

‒ О панночко Писанко! Ви така чарівна!

‒ Очей не відведеш!

‒ Така барвиста!

‒ Така яскрава!

‒ Ви – Королева Писанок!

Писанка крутилася перед великим дзеркалом і скромно усміхалася:

‒ Дякую вам, друзі!

‒ Здається,   ми   про  когось  забули,   ‒  занепокоївся Писачок.

І тут усі згадали:

‒ Про Молитву!

‒ Не   можна   починати   такої   важливої   роботи   без Молитви,   ‒  повчально  хитав  головою  Писачок    і потирав підборіддя.

‒ Вибач нам, Боже! ‒ звела до Неба очі Королева Писанок.

Усі повторили:

‒ Вибач нам! У майстерні запанувала тиша.  Кожен: і фарби, і Свічка, і Писачок, і Королева  Писанок промовляли свою Молитву вдячності. Люди   збирали   кошики. Дивовижної краси Писанка з нетерпінням  чекала на своїх господарів.

Н. Сиротич