СТОРІТЕЛІНГ ЯК МИСТЕЦТВО КРАСИВОЇ РОЗПОВІДІ

«Storytelling – історія про історію»

Жив – був Storytelling. Він був невеличкого зросту, тендітної статури, і більш за все любив розповідати історії. Всі історії, які він озвучував, траплялися з ним або його друзями, з предметами, які його оточували, з тваринами і рослинами, які він бачив щодня. Інколи він розповідав історії про те, що прочитав в енциклопедіях чи словниках. А інколи його історії були подібні статтям підручників, але, звичайно, більш захоплюючі.

Коли Storytelling розповідав історію, то виглядав вище, масивніше. Його голос заворожував слухачів, і вони ніколи не йшли, не дослухавши до кінця. Всі історії були не тільки цікавими, а й повчальними. Але те, що вони чомусь навчають, люди здогадувалися пізніше.

Так би і жив Storytelling далі тихо й спокійно, але раптом він став відомим. Люди почали переказувати його оповідки, користуватися його прийомами, намагалися вчити закони створення та оповідання історій. Storytelling ставало сумно, бо люди почали називати Історією звичайну неемоційну та безсюжетну Розповідь, дивний Опис чи чітке Визначення; в історію не брали Інтригу й Метафору, історія деколи ставала Маніпуляцією.

І тоді Storytelling вирішив написати поради про написання історій, які ми вам і пропонуємо прочитати і переглянути.

Storytelling (story – історія; telling – розповідати) – це ефективний метод донесення інформації до аудиторії шляхом розповідання смішних, зворушливих або повчальних історій з реальними або вигаданими персонажами. Він поєднує в собі психологічні, управлінські та інші аспекти і дозволяє не лише ефективно донести інформацію до аудиторії, а й мотивувати її на певні вчинки і отримати максимально високі результати. Тому, цей метод сьогодні активно використовується у різних сферах людського буття. Так, у бізнесі технологія сторітеллінг була визнана найкращою бізнес-ідеєю 2006 року. Незважаючи на те, що це далеко не новий спосіб, вперше широкій аудиторії представив його керівник корпорації з США ArmstrongInternational – Девід Армстронг. Він використовував Storytelling для того, щоб покращити показники роботи своєї компанії і швидше навчити новачків. Сутність її проста: «Найкращий спосіб презентувати власну ідею чи себе, передати знання чи мотивувати на діяльність – розповісти історію». Під час розробки свого методу Девід Армстронг врахував той психологічний фактор, що історії більш виразні, захоплюючі, цікаві і легше асоціюються з особистим досвідом, ніж правила або директиви. Вони краще запам'ятовуються, їм надають більше значення і їх вплив на поведінку людей сильніший. Сьогодні Storytelling використовується не лише в бізнесі, а й в інших сферах діяльності людини: маркетингу, коучингу, ораторській майстерності та освіті.

У педагогіці метод Storytelling відомий ще з 90х років ХХ століття. Показовими роботами тут є закордонні праці Egan K. Teachingasstorytelling та Rossiter M. NarrativeandStoriesinAdultTeachingandLearning. В Україні дослідженням методу Storytelling почали займатися нещодавно і на сьогодні цей метод вважається інновацією в освіті. З вітчизняних праць можна знайти статті О.В. Караманова та М.С. Василишиної, К.О. Симоненко, Е.В. Ерднієвої, Н. Гущиної.

«Словесна творчість – це могутній засіб розумового розвитку людини, перед якою відкривається світ. З того часу, як слово стає для дитини інструментом, за допомогою якого  твориться нова краса, дитина піднімається на нову сходинку бачення світу, досягає якісно нового етапу у своєму, духовному розвитку. Їй хочеться у слові виразити своє  захоплення, свій подив перед красою світу»

В. Сухомлинський

Сторітеллінгом зацікавлені педагоги та психологи у всьому світі, оскільки пояснення матеріалу у формі розповіді історій розвиває в дітей уяву, логіку та підвищує рівень культурної освіти. Сторітеллінг може бути застосований у будь якому місці та у будь який час. Історії дозволяють розповісти про те, як приймаються рішення та будуються стосунки. Через обмін історіями, вибудовуючи емоційні зв’язки, діти та вихователі створюють правильні й більш якісні взаємостосунки.

Останнім часом вихователі використовують заздалегідь підготовлений фартух з великими кишенями (яких може бути до 7) або спідни­цю з широкою полою (щоб було зручно вдяга­ти). Кишені потрібні саме для сюрпризних моментів – там завжди може «сховатися» пер­сонаж. Наші спостереження показали: цей прийом привер­нення уваги дітей до дійства ефективний за будь-яких об­ставин і не залежить від віку ви­хованців. Рекомендуємо мати таких фартухів (спідниць) кіль­ка, їх можна зберігати у мето­дичному кабінеті для викорис­тання в різних вікових групах.

Чому Storytelling є ефективним методом навчання дітей?

Цікавий засіб урізноманітнення заняття або освітньої ситуації. Допомагає реалізувати індивідуальний підхід та зацікав­лювати дітей. Не потребує витрат і може бути використаний у будь-якому місці та в будь-який час.

Розвиває уяву, фантазію та креативність. До речі, як у дітей, так і в педагогів.

Сприяє налагодженню добрих взаємин між вихованцями та педагогом. Під час спілкування, допомоги персонажу відбу­вається обмін емоціями, формуються довіра та емпатія.

Знімає психологічне напруження. Під час слухання, обгово­рення, переказування, створення оповідки діти вчаться усві­домлювати свої почуття і говорити про них.

Таким чином, запровадження в практику ро­боти прийому сторітелінгу мотивує вихованців до освітньої діяльності, пізнання, нового, усві­домлення мети своєї діяльності а також сприяє їхньому загальному розвитку.

Види педагогічного сторітелінгу

У роботі з дітьми застосовують три види педагогічного сторітелінгу:

– класичний;

– активний;

– цифровий.

Чим відрізняються ці види сторітелінгу? У класичному історію розповідає педагог, діти тільки слухають і сприймають інформацію.

В активному сторітелінгу педагог задає основу події, формує її проблеми, цілі і завдання. Діти стрімко залучаються до процесу складання історій.

У цифровому  сторітелінгу педагог доповнює розповідь візуальними компонентами – картинками, презентаціями, відео, скрайбінгом, інфографікою.

Будь-яка історія має обов’язкові основні складові:

– експозиція – придумайте персонажа та його найближче оточення;

– зав’язка – опишіть, що з ним сталося;

– розвиток подій – продумайте усі події, визначте, які емоції мають у цей час відчувати слухачі, розкажіть як змінювався персонаж у ході подій;

– кульмінація – повідомте, яка подія стала «вирішальною» для персонажа;

– розв’язка – розкажіть, чим усе завершилося, як змінився персонаж, що він зрозумів;

– висновок – натякніть, чому нас учить ця історія.

Зміст історії може бути цікавим, але якщо оповідач говорить монотонно та не доносить свої почуття до слухачів, вони нудьгуватимуть. У сторітелінгу важлива харизматичність оповідача. Він має володіти навичками акторської майстерності: вміти перевтілюватися, імпровізувати, інтонувати мовлення тощо.

Історія має бути цікавою самому оповідачеві, тоді в неї повірять слухачі.

Розповісти хорошу історію – це означає розповісти її так, аби діти «побачили» події, прожили всі пригоди разом із персонажами та наприкінці пораділи чи посумували за них.

Чому ж зараз до сторітеллінгу така увага?

Сьогодні спілкування все більше йде у віртуальному середовищі. Реальне спілкування стає предметом розкоші, таким собі мистецтвом, якому треба знову навчати дітей та дорослих, і до якого необхідно повертатися.

В епоху надлишку товарів і послуг більшою популярністю буде користуватися товар з історією. Є просто молочний шоколад, але приємніше їсти шоколад, до складу якого входить молоко корів, які паслися на залитими сонцем альпійських луках.

Сторітеллінг включає в себе різні напрямки – в ньому тісно переплетені психологія і педагогіка, дидактика та акторська майстерність. Що більший словниковий запас має оратор, то більше впевненості у власних силах; що допитливіший розум, то кращими виходять історії.

Вид історії, що використовується у сторітелінгу залежить, як правило, від того, для якої саме аудиторії вона призначена. Так, наприклад, одній аудиторії більше до вподоби емоційні історії-казки, іншій – детективні історії, третій – повчальні байки тощо. Проте в історії будь-якого виду є кілька ключових принципів, які відрізняють її від простого викладу фактів:

Ø наявність персонажа;

Ø наявність інтриги;

Ø наявність сюжету.

Персонаж в історії має бути якомога ближчим до аудиторії, адже інакше слухачі не будуть співпереживати йому, не зможуть «приміряти» образ цього персонажа на себе. А це якраз одне з основних завдань сторітеллінгу – зробити слухача безпосереднім учасником історії.

Інтрига в історії дозволяє утримати увагу аудиторії, вона змушує послухати всю історію, з нетерпінням чекаючи, чим все скінчиться. Втім, занадто затягнутою інтрига бути не повинна, інакше уваги аудиторії не вистачить, щоб дослухати історію до кінця.

Сюжет в історії потрібен обов'язково. Він зазвичай буває класичним, тобто побудованим у вигляді «ланцюжка» з зав'язки, розвитку, кульмінації і розв'язки.

Історія допомагає інформувати, порівняти, візуалізувати, та деталізувати той матеріал, який Ви хочете подати. Основними складовими успіху сторітеллінгу можна назвати чесність історії, яку ви розповідаєте, її детальність, конкретність. Також історія для сторітеллінгу повинна бути показовою і добре запам'ятовуватися. В іншому випадку історія просто не викличе довіри аудиторії, а отже і враження ніякого не справить.

Поради щодо організації роботи

Найдоречніше використовувати сторітелінг на першому етапі заняття – етапі спілкування, мо­тивації, презентації теми.

Головне на цьому етапі – «зачіпка», несподі­ванка, дивовижа, зупинка у звичній діяльності, що перетворює її на ситуацію нерозв’язаності, загадковості. Цікава історія допомагає сфокусу­вати увагу дітей на завданні, таким чином ство­рюється освітня ситуація: новий поворот у вже відомому матеріалі, сюжеті.

Потім слід з’ясувати, які запитання виникли у дітей, та визначити тему заняття. Важливо допо­могти вихованцям визначити мету заняття і його результат (виходячи з їхніх вікових та психофізіо­логічних особливостей).

Щоб ефективно використовувати сторітелінг, радимо дотримуватися таких правил.

Правила сторітелінгу

• Розповідь на початку заняття (сюр­призний момент) має тривати не біль­ше 2-3 хв. Це має бути непростий або комічний випадок з життя персонажа, мета якого – донести до дітей важ­ливу інформацію.
• Персонажі (або персонаж) мають бути яскраві, добре знайомі дітям (їхня «фізична» присутність під час розпо­віді не обов’язкова).
• Ключовим є запитання, на якому зо­середжено увагу слухачів і на яке буде дано відповідь наприкінці історії.
• Для підтримання уваги дітей важливо забезпечити оптимальний ритм іс­торії (тобто те, наскільки швидко або повільно вона розвивається).
• Емоційне наповнення оповідки має наближати її до власного досвіду слухачів, аби вони співчували персонажеві, бажали допомогти йому.
• Діти мають бути учасниками подій, що від­буваються з персонажем і особисто стосу­ються кожного з них.
• Оповідачу доречно варіювати тон, гучність свого голосу. Розповідання тихим голосом, а іноді навіть пошепки, допомагає слухачам сприйняти сюжет, злитися з ним, співпере­живати персонажам.
• Бажано супроводжувати розповідь відповід­ними мелодіями і звуками (підготовленими заздалегідь).
• Розповідь не слід перевантажувати зайвими деталями та наочністю.

Сюжет, який розповідає вихователь, слід роз­вивати за підготовленим планом. Проте для створення захопливої розповіді самої структури замало. Важливо правильно пов’язати всі її еле­менти в єдиний твір. Стиль і тон сторітелінгу – те, що впливає на сприйняття історії.

Щоб сюжет захопив дітей, у ньому обов’яз­ково мають бути представлені базові структур­ні елементи.

Основні структурні компоненти сторітелінгу

Починаємо, як правило, з прив’язки до місця події (де розпочалася історія – реальна, казко­ва, фантазійна тощо).

Далі мають виникнути особливі обставини (хтось зник, зіпсувалися погодні умови, комусь (тваринам, рослинам, казковим персонажам та ін.) потрібна допомога.

Щоб розв’язати проблему, персонаж зали­шає домівку й вирушає назустріч пригодам. Ці пригоди обов’язково завершуються його пере­могою та щасливим поверненням додому.

І насамкінець – мораль історії (старших до­шкільнят можна залучити до формулювання ви­сновку).

Деякі структурні компоненти сто­рітелінгу можна об’єднувати залежно від сюжету оповіді.

На початковому етапі, як вихователеві, так надалі й дітям, найдоцільніше використовува­ти адаптований (скорочений) варіант відо­мих карток Володимира Проппа

Карти Проппа – це своєрідний конструктор казки, що складається з окремих карток, на яких схематично позначені події та епізоди пригод. З їхньою допомогою можна навчити дошкільнят аналізувати зміст будь-якого оповідання, переказувати сюжет і вигадувати власні історії.

Принцип карт Проппа

Вивчаючи фольклор, Володимир Якович Пропп – всесвітньо відомий російський лінгвіст-казкар – помітив, що казки будь-якого народу світу мають схожу структуру. Зміст кожної з них можна передати за допомогою 5-8 ключових складових. Тому будь-яку казку можна розбити на окремі функції, а потім зібрати як конструктор. Наприклад, ось так:

 На основі дослідження казок Володимир Пропп розробив 28 сюжетних карток, на  кожній з яких схематично позначено зміст певної функції (наприклад, зачин у стилі «жили-були», особливі обставини, які створюють умови для розгортання сюжету, наприклад, «сонце зникло з небосхилу» та інше).

Кожна карта має універсальне схематичне позначення, сенс якого цілком зрозуміють навіть дошкільнята. Приклади сюжетних карт Проппа:

 

Навчаючись за цими картками розпо­відати оповідки, діти потім переказу­ють їх одноліткам, друзям, батькам. Цей прийом ефективний у роботі з мовленнєво пасивними дітьми. Залу­чення їх до розповідання власних істо­рій допоможе їм упоратися з пробле­мами мовлення.

Хоча цю методику створено ще на початку ХХ століття, вона залишається ефективним інструментом для розвитку зв'язного мовлення та креативного мислення і в наш час. Адже комбінуючи карти між собою, можна переказати зміст або вигадати будь-яку історію у жанрі казки.