Саме в період дошкільного дитинства закладаються основи
свідомості і самосвідомості (дитина усвідомлює суспільні цінності, починає
керуватися в своїй поведінці моральними нормами). Зокрема, цей час є
найсприятливішим для формування в неї першооснов національної самосвідомості
(етнізація), які включають усвідомлення своєї приналежності до нації,
пробудження любові та поваги до національної мови, традицій, символіки,
зародження фундаментальних рис національного характеру.
На значенні дошкільного дитинства особливий акцент
роблять сучасні науковці. Зокрема О. Кононко визначає цей період як час
виникнення та становлення особистості, закладання її ціннісного фундаменту,
формування первинних світоглядних уявлень. Дослідниця класифікує дошкільне
дитинство як унікальний віковий відрізок життя, протягом якого «...дитина за
допомогою дорослого, через власну індивідуальну діяльність відкриває себе саму
як біопсихологічну реальність». На думку Н. Міщенка, вже «...з перших днів
свого життя діти вбирають той національний і соціальний дух, який формує в них
типові особистісні риси і якості, властиві своєму, а не іншому народові».
Разом з тим, необхідно зауважувати, що дитина,
знаходячись на різних етапах свого вікового розвитку, по різному сприймає світ
та інформацію.
За твердженням українського психолога Олени Кононко,
розвиток дитини як особистості означає становлення протягом дошкільного
дитинства різних форм сприйняття:
- дошкільник як суб'єкт вітального ставлення;
- дошкільник як суб'єкт предметного ставлення;
- дошкільник як суб'єкт спілкування;
- дошкільник як суб'єкт самосвідомості.
Тому це накладає на процес виховання дітей на народних
традиціях певні специфічні особливості, ставить характерні вимоги до вибору
форми та змісту представлення народних традицій, які були б зрозумілі
дошкільникам.
Основним предметом пізнання дошкільників разом із
навколишньою дійсністю є елементи національної культури, народних традицій.
Формування інтересу до історії рідного краю, до його людей, до культури різних
краю охоплює декілька компонентів: емоційний, когнітивний і поведінковий.
Перший з них є провідним, оскільки впродовж дошкільного
дитинства емоції довгий час залишаються генетичними формами регуляції поведінки
й формування інтелектуальної сфери. Чим глибше і яскравіше переживання, тим
стійкіше й повніше етичні поняття, відчуття, що виникають на їхній основі.
Тільки пройшовши через відчуття й емоційні переживання дитини, культура народу
може стати для неї джерелом ціннісного ставлення до довкілля.
Залучення дитини до духовної й матеріальної культури
народу відбувається в процесі діяльності, від характеру якої і від особливостей
взаємостосунків багато в чому залежить формування особистості. Змістовна
спільна діяльність дозволяє старшому дошкільнику засвоювати соціальні цінності,
набувати практичного досвіду, пережити в досвіді самостійної діяльності
необхідність виконання певних норм і правил. Різні види діяльності істотно
впливають на становлення мотиваційно-емоційної сфери дитини, сприяють
виникненню активно-дієвого, емоційного ставлення до людей, які її оточують,
зокрема до представників різних національностей і до навколишньої дійсності в
цілому.
З раннього дитинства малюк дістає уявлення про такі
моральні норми як «добро» і «зло», «щастя», «обов'язок», «чесність» тощо.
Згодом, батьки та вихователі поширюють вже набуті знання дитини про моральні
норми та вчать її розуміти ці норми, впроваджувати в життя, спілкування. На
допомогу вихователям приходять українські народні традиції та обряди, на основі
яких дитина краще за все розуміє сутність норм моралі та поведінки. Це — українські народні казки, легенди, прислів'я та приказки, народні пісні та
свята, народні ігри тощо. Тобто, все те, за допомогою чого здійснюється
виховання в дитячому дошкільному закладі.
У силу того, що для дитини дошкільного віку характерна
стадія казково-міфологічного ставлення до етнічного світу, сприйняття нею себе
в етнічному світі формується через казково-таємничі образи, що представлені в
міфах, казках, легендах, народних іграх. У процесі прилучення до народної
мудрості вона переживає всі вчинки разом з «культурними героями», з якими
свідомо ідентифікує себе. Отже, формування у дітей дошкільного віку
самосвідомості будується переважно на основі казково-міфологічних уявлень про
світ. Тому найраніше, в першу чергу, традиції прищеплюються через народну
казку.
Казки виконують важливу у роль в емоційному сприйнятті
традицій, звичаїв, предметів довкілля, допомагають створювати національний
колорит, що збагачує образ розповідача.
Виразна розповідь або опис якогось предмета,
супроводжувана співзвучною їй за характером і настроєм музикою, одночасно
впливає на зоровий і слуховий аналізатори, збагачує процес сприйняття й робить
пізнання глибшим.
Необхідно створити оптимальні умови для емоційного
сприйняття народних казок, здійснюючи комплексну дію на відчуття і свідомість
дитини. З метою досягнення найбільшого освітнього ефекту казку використовують у
поєднанні з різними видами мистецтва — малими фольклорними формами (загадки, прислів’я,
приказки, народна музика, декоративно-прикладним мистецтвом (національний
костюм, предмети побуту) і під час ознайомлення з найближчим оточенням:
природою, містом, країною тощо.
Другим з «традиційних» факторів (у розумінні традицій як
об’єкту данного дослідження), які включаються з раннього дошкільного віку є гра
та іграшки. Українські народні ігри, національні іграшки вже у ранньому
дитинстві формують національне світосприймання малюка.
Ознайомлення дітей з народними іграми розпочинається з
попередньої розповіді про життя того народу, у чию гру будуть грати, показу
предметів побуту і мистецтва. Це дозволяє сформувати уявлення про те, що в грі
відображається життя народу. З метою створення емоційно-позитивного настрою
використовується ігровий фольклор (лічилки, жеребкування, зачини), який дає
можливість організувати дітей на об’єктивний вибір того, хто буде водити і
точне виконання правил. Під час організації гри привертається увага не тільки
до точності і до правильності виконання рухів і правил, але й до ролевої
поведінки дитини.
Для ознайомлення з пісенною народною творчістю
використовують народні пісні, частівки, колискові пісні, як регіональний
компонент — сольне виконання, без музичного супроводу. Первинне ознайомлення з
народною піснею супроводжується запрошенням співаків (артистів, батьків,
співробітників у національних костюмах), які супроводжують своє виконання
емоційною розповіддю про зміст пісень, зв’язки їх із життям народу.
Обличчя українського фольклору визначають багатогранність
жанрів і досконалість форм, поетичність і вишуканий ліризм, глибока
філософічність і невтримний запал. Упродовж століть усна народна творчість була
чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу,
втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став
віддзеркаленням не тільки найважливіших подій в історії України, починаючи з
княжої доби, а й зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви й символи, які
часто приховуються під покровом християнської традиції. Завдяки фольклорній спадщині
ми можемо ознайомитися з побутом далеких і близьких поколінь українців, уявити
їхні свята й будні, сповнені магічних і захоплюючих обрядів. Зразки української
фольклорної традиції можна згрупувати у два блоки: музично-поетичні форми
(пісні, думи, приспівки тощо) і прозові (казки, легенди, анекдоти тощо). У свою
чергу в рамках музично-поетичної творчості виділяють обрядовий фольклор, епічну
та ліричну творчість. До обрядового фольклору зараховують календарні й
родинно-обрядові пісні. До епічного — думи й історичні пісні та ліро-епічні
(балади, співанки-хроніки). До ліричного — соціально-побутову й побутову
лірику.
Закріплення одержаних дітьми знань про елементи культури
народу і формування вміння відображати їх у практичній діяльності здійснюється
в процесі ознайомлення з національним узором, вишивкою: «На гостинах у народних
умільців», «Чарівний килим», «Країна чарівних знаків», «Прикраси до свята», «Моя
перша вишиванка» тощо. Така етапність роботи дозволяє підвести дітей до
розуміння: самобутності і своєрідності народного декоративно-прикладного
мистецтва; зв’язки змісту, основних кольорів вишивки з навколишньою природою;
зв’язки мистецтва з побутом і життям народу. Розпочинають із розгляду предметів
одягу і складання орнаментів із готових форм. Діти дізнаються, що народні
майстрині, створюючи свої узори, зверталися до природи, в якій зустрічаються
рослинні, геометричні орнаменти.
Ознайомлення з творами декоративно-прикладного мистецтва
збагачує дитяче сприйняття, сприяє формуванню самостійних образотворчих задумів
і подальшому їхньому втіленню в діяльності. Проведення серії комплексних занять
(музичних і образотворчих) сприяє формуванню уявлень про предмети
декоративно-прикладного мистецтва, про казки, прислів’я і приказки, про пісні і
танці.
Концепція дошкільного виховання в Україні, сповідуючи
історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує
його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і
різноманітні програми дошкільного виховання.
У розділі щодо ознайомлення дитини дошкільного віку із
навколишнім світом чинно діючої Програми виховання окреслено завдання ознайомлення
дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у
кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву
рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину
(«Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть
її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається
Батьківщиною. Наша Батьківщина – Україна»). Діти повинні знати, що люди, які
мають спільну Батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до
старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей
уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць,
географічні та історичні пам’ятки рідного краю.
Базовий компонент дошкільної освіти орієнтує на
опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів.
Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці,
інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро),
пам'ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо).
Цій меті підпорядковані заняття «Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її», «Пам'ятні
місця України», «Рідне місто(село)», «Вулиці нашого міста (села)», «Наш герб»
та інші.
Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект
патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця,
заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких
робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника,
і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку
меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з
сучасного життя країни. Доцільним у вихованні дітей дошкільного віку є
використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і
сьогодення України, життя дітей і дорослих.
Прилучаючись до народознавства, діти поступово
утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має
звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість,
народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо),
розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис,
яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про
втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу.
Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії
людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки
піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток
почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах
і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної
взаємодії.
У дошкільному закладі розкриття етнічної багатоманітності
світу доцільно починати з ознайомлення безпосередніми методами. Передусім слід
ознайомити дітей з народами, які населяють країну та сусідні держави, а також
із народами, що є носіями іноземної мови, яку діти вивчають у дошкільному
закладі. Дошкільників, як правило, цікавлять казки, ігри, побут інших народів;
залюбки вони спілкуються з представниками різних національностей.
Засоби і методи цієї роботи традиційні: розповіді
вихователя; використання творів художньої літератури; показ народних іграшок,
виробів народних майстрів, предметів побуту тощо; розглядання ілюстративного
матеріалу (картин природи, історичних пам'яток тощо); ігрові заочні
екскурсії-подорожі; узагальнюючі заняття, що підсумовують знання дітей про
певну країну; листування з дошкільними закладами, зустрічі з представниками
інших країн.
- сприйняття й переживання творів мистецтва, грунтом якого є вербальне спілкування;
- взаємозв’язок засобів етнографічної культури з грою і між собою;
- відповідність особливостей сприйняття дітей дошкільного віку зі змістом формою та обсягом пропонованого лексичного матеріалу й засобів етнографічної культури;
- відповідність методів навчання рідної мови й засобів етнографічної культури інтересам хлопчиків і дівчаток (гендерний підхід).
Таким чином вибір та використання у виховній роботі з дошкільниками повинен враховувати найрізноманітніші фактори: вікові, психологічні, політичні, статеві, пізнавальні, розвиваючі.
